| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 3 Особливості феодального господарства Японії і його розкладання | ||
|
У період феодалізму в Японії верховним власником 1см.ш вважався імператор (тенно або мікадо), а також його васали - князі (дайме). Японія ділилася на феодальні князівства, причому кожне князівство було самостійною державою - мало своє військо, збирало мита на кордонах. Таким чином, в Японії була феодальна роздробленість. Імператор лише номінал ьносчітался главою Японії. Реальна влада була зосереджена в руках сьогуна - військового правителя або головнокомандувача. У XVII в. посаду сьогуна захопили князі з роду Токугава, і тому період історії з XVII в. до буржуазної революції прийнято називати періодом сьогунату Токугава. Верхівку японського суспільства складали самураї - військовослужбовці. Слід підкреслити, що в Японії, окрім самураїв, до військової служби ніхто не допускався; представникам інших станів під страхом смерті заборонялося брати в руки зброю. Європейські феодали були військовим станом. Але самураї були поміщиками, не мали земельних володінь з селянами. За службу вони отримували «рисовий пайок» - на гуральню плату рисом. Цей рис держава отримувала від селян у формі військового податку, тобто податку на утримання самурайської армії. Якщо виходити з того, що в Японії все-таки був феодалізм, цей податок можна розглядати як «централізовану« ренту, оскільки за рахунок його й існувало правляча стан. За законом, в якості податку селяни повинні були віддавати 40% урожаю, але практично у них забиралося до 50 - 70% врожаю. Оскільки не було поміщиків, то не було і бармшни. Але була державна трудова повинність, громадські роботи, властиві азіатському способу виробництва: селяни будували канали, дороги, перевозили різні вантажі і т.д. Населення Японії ділилося на чотири стани: самураї, селяни, ремісники і купці. Перехід з одного стану в інший був категорично було заборонено законом. Замкнутість станів, характ ерная для феодалізму взагалі, тут була доведена до такого ступеня, що закон диктував побут кожного стану, аж до одягу та їжі. Наприклад, селянам заборонялося їсти рис, а носити вони могли тільки одяг з бавовни та льону. Шовковий одяг могли носити тільки самураї. Перед Населення Японії роблюсь на самураями неї інші чотири стани: самураї, пилу безкрайніми. Самураї, але селяни, ремісники і Чакон, міг вбиті фостол юлі-купці. Перехід з одного на тільки для того, щоб «ис-стани в інше категорично 11 и гать нову зброю». був заборонений законом. Вими. Природно, торгів- ля і ремесло у зв'язку з цим розвивалися повільно, і навіть на селище міст складалося переважно з самураїв. Так. на початку XVIII в. самураї становили 3/4 городян, а ремісники і купці - тільки 1/4. Натуральність господарства, характерна для європейського ФЕО-далізма, тут закріплювалася тем. що й податки та платню саму-раям були натуральними. І на внутрішньому ринку Японії широко практикувався натуральний обмін, причому як мірила вартості теж використовувався рис. Розкладання феодалізму почалося з кінця XVII в. Воно про-було в руйнуванні станової структури і розвитку лихварства. У Японії інші сфери підприємництва давали занадто мало можливостей. Розвитку внутрішньої торгівлі перешкоджала крайня вузькість внутрішнього ринку, а зовнішня була і взагалі заборонена. А слабкість торгівлі, від-присутність ринку гальмувало розвиток промисловості. Лихварство в цих умовах отримало гіпертрофовано потворне розвиток. Насамперед у кабалу до лихварів потрапляли селяни, які закладали в забезпечення боргу земель-ні ділянки. Що було незаконно, тому що земля не була власністю селян. Коли селянин не міг повернути борг відсотками, лихвар, знову-таки в обхід закону, ставав власником його землі. Селянин продовжував вести на цій землі господарство, платити податок державі, але тепер він повинен був платити орендну плату власникові землі. '-) Гич незаконних землевласників називали дзінусі. До середини XIX в. у володіння дзінусі перейшла 1/3 оброблюваної зем-ли, а третя частина селян виявилася в положенні кабальних орендарів. Але в кабалу до лихварів потрапляли і самураї. Причиною цього була натурал ьная форма їх платні: для задоволення сно-їхніх потреб самураєві потрібні були гроші, а не io.ii.ко рис Гроші можна було отримати у лихварів. У XVIII і. моянм ласьспеціальная гільдія лихварів, які займалися скупий кой у самураїв їх квитанцій на рисові пайки. За деякими під рахунками, до середини XIX ст. в руках лихварів окаш.юсьумс 7/Кнч ціонамного багатства Японії. Звичайно, при цьому саме нижчий стан (а лихварі ставилися до стану купців) фактично вже не займало нижчої сходинки соціальної драбини. Користуючись кабальної залежністю феодалів, вони нерідко змушували тих «усиновлення лять» себе і через усиновлення відразу переходили до вищого со-слів. У цьому невідповідність реального життя і закону і виявлялося розкладання феодалізму. Проникненню капіталістичних відносин в країну перешкоджала політика насильницької ізоляції Японії від решти світу, яку сегуни проводили з XVII в. Метою цієї політики було-законсервувати існуючий лад, не допустити іноземного впливу, який може підірвати основи сформованих відносин. Політика полягала в тому, що японцям заборонялося відвідувати інші країни і навіть будувати судна, придатні для морських подорожей. Іноземні судна в японські гавані не допускалися. Исключениебылосделанолишьдля купців Гол-ланд та Китаю, але обмежена: в одну з гаваней Японії протягом року дозволялося прибуття двох голландських судів і декількох китайських, причому торгувати і навіть контактувати іноземці могли не з населенням, а тільки з державними чиновниками. Ізоляція дійсно гальмувала проникнення до Японії капіталістичних порядків, але тим самим вона гальмувала і економі-чеський розвиток Японії. Результатом став господарський застій Японії з кінця XVII в. до революції 1868 Більше півтора століть посівна площа, річне виробництво рису і навіть чисельність населення залишалися на одному рівні. Правда, в цей час все ж народжувалося і робило перші кроки мануфактурне виробництво. Мануфактури тут виникали двома шляхами. В умовах натурального господарства селяни були змушені-ни I отовить ремісничі вироби у себе вдома. З часом з'являвся скупник і народжувалася розсіяна мануфактура, в основно «. з виробництва шовкових і бавовняних тканин. Деякі князі організовували фарфорові та металургійні ма-нуфактури. Відомо, що на таких мануфактурах працювали в якості робочих навіть самураї. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||