| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Положення сільського господарства в 1860-1870-х рр.. | ||
|
І все ж у 1880 - 1890-ті рр.. ринкові відносини проникали в аграрний сектор. Це було помітно за кількома ознаками: відбувалася соціальна диференціація селянського населення, змінювалася суть поміщицького господарства, посилювалася орієнтація регіонів і господарств, які спеціалізувалися на певних товарах на ринок. Помітні зміни відбувалися і в поміщицьких господарствах, які поступово здійснювали перехід від патріархальних форм до ринкових відносин. У 1870 - 1880-х рр.. ще зберігалися відпрацювання колишніх кріпаків за викуп власних наділів. Ці селяни обробляли землі поміщиків власними інструментами за право орендувати орні та інші угіддя, проте вони вже виступали як юридично вільні люди, з якими необхідно було будувати відносини, засновані на законах ринку. Поміщики вже не могли, як раніше, змусити селян працюва-ти на своїх полях. Заможні селяни прагнули Би-сь-реї викупити власні наділи, щоб не відпрацьовувати відрізки, що виникли після 1861 р. «Раскрестьянівшіеся» і зовсім не хотіли відпрацьовувати викуп, оскільки їх не тримали в селі нікчемні земельні ділянки. Вони перебиралися в місто або наймалися в міцні господарства до куркулів без всякої кабали, за більш високу плату, так як це було їм вигідніше. У сільському господарстві після проведення реформи все більш явно проступав його товарний характер. При цьому в ринковий оборот включалися не тільки продукти сільського господарства, а й земельні ділянки та вільна робоча сила. Більш чітко визначилася раніше тільки передбачалася регіональна спеціалізація з виробництва товарного зерна, льону, цукрових буряків, олійних культур, продукції тваринництва, що також сприяло ринкового обміну між регіонами. Крім традиційних організаційних форм, в південних степах Росії і на Україні почали з'являтися великі маєтки - економії, які нараховували по декілька тисяч десятин землі і які вже були орієнтовані на ринок, насамперед зарубіжний. Господарства економії були засновані на хорошій технічній базі та найманій праці. Завдяки таким змінам рівень сільськогосподарського виробництва в Росії помітно підвищився. Але, незважаючи на такі досягнення, в кінці XIX ст. труднощі сільського господарства в Росії були дуже актуальні, оскільки реформа 1861 р. не була доведена до логічного завершення. Різко зросла селянське малоземелля, так як чисельність сільського населення за 1861-1899 рр.. збільшилася з 24 млн до 44 млн душ чоловічої статі, а розміри земельних наділів на душу скоротилися в середньому з 5 до 2,7 десятини. Доводилося орендувати землі на несправедливих умовах або купувати за високу ціну. Поряд з хронічним малоземельем селяни відчували величезний податковий гніт. У пореформену епоху селяни виплачували у вигляді податків і викупних платежів приблизно 89 млн золотих рублів щорічно. Із загальної суми податків, що надходили в казну від сільського населення, 94% стягувалося з селянських господарств і лише 6% - з поміщицьких. Сільське господарство відставало і в технічному, і в агроном-номічному відносинах, що впливало як на загальний економічний стан країни, так і на соціальну напруженість, оскільки сільське населення досягало 85% від загальної чисельності. Низька врожайність була причиною періодичних недостач продовольства в країні. Вкрай важке становище селян погіршилося декількома неврожайними роками поспіль, що викликало страшний голод 1891 р., що охопив понад 40 млн осіб. Основні партії та об'єднання початку XX в. закликали рішуче покінчити з малоземельем шляхом примусового відчуження земель поміщиків за викуп (конституційно-демократична партія, або кадети) або без будь-якого викупу (партія соціалістів-революціонерів, або есери). Все це збуджувало у селянства настрої «чорного переділу» за принципом Урава-чої, щоб якомога швидше вирішити аграрне питання. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||