7.3. Прибуток банку: формування та використання. Показники рентабельної діяльності банку
У загальному вигляді розмір прибутку залежить від трьох глобальних компонентів: доходів; витрат; податків та інших обов'язкових платежів банку. Відповідно до цього модель формування і певною мірою використання (витрачання) при-чи може бути представлена наступним чином (див. наведену нижче схему і табл. 7.4, яка є продовженням табл. 7.3).
Коефіцієнтний аналіз дозволяє виявляти кількісні взаємозв'язки між різними розділами і групами статей балансу банку і тим самим оцінювати конкретні аспекти його діяльності. Число фінансових коефіцієнтів (співвідношень), які можуть бути тут використані, обмежується тільки числом рахунків у балансі і звіті про прибутки і збитки. Такі співвідношення, виражені у відсотках, зазвичай розраховуються на рік чи інший період. Але протягом цього періоду можуть виявитися нові важливі фактори, що характеризують, наприклад, зміна стану ринку, фінансової та економічної політики держави, правил регулювання і нормативів обліку тощо, що задають нові умови роботи та нові тенденції (інший необхідний рівень фінансових коефіцієнтів) . Цим і обумовлений той факт, що не існує універсальних нормативів, з якими банк міг би впевнено порівнювати числові значення показників, що характеризують ефективність його роботи. Тому коефіцієнтний аналіз слід вести як процедуру якісної інтерпретації економічного змісту фінансових коефіцієнтів на основі тенденцій зміни.
Формула факторного аналізу прибутку має наступний вигляд:
Аналогічним чином можна проаналізувати вплив різних чинників, від яких залежать окремі складові частини прибутку (доходів), наприклад факторів процентної маржі.
Завершальною характеристикою прибутковості банку можна вважати його рентабельність, або норму прибутку, яка представляє собою відношення маси прибутку до витраченому капіталу:
Ця загальна формула має декілька варіантів. У світовій практиці обобщаю-ські показниками рентабельності прийнято вважати відношення загальної (балансової) або чистого прибутку до КК, до власного капіталу, до активів і т.п. Проте конкретні розрахунки відповідних показників прибутковості залежать від приня-тих в країні правил обліку і звітності.
Так, у публікованих вітчизняними банками бухгалтерських балансах недостатньо конкретної інформації для впевненого розрахунку показників рентабельності їх капіталів. При розрахунку показника рентабельності активів необхідно забезпечити порівнянність чисельника і знаменника (весь річний прибуток співвіднести із середньорічною сумою активів), що також досить важко.
В силу ряду причин наші банки, по суті, позбавлені можливості орієнтуватися на усталені середні рівні показників рентабельності банківської справи в країні і змушені проводити порівняння з індивідуальними показниками окремих конкретних учасників фінансового ринку. Однак і такі порівняння практично дуже складно проводити, так як вони вимагають порівнянності даних, взятих з опублікованої фінансової звітності, яка, в свою чергу, повинна бути підтверджена аудиторською фірмою (аудитором). Тим часом публікується банками звітність обмежується, як правило, даними на річні дати і містить вузьку, до того ж недостатньо уніфіковану базу балансових даних.
За публікуються зараз річним балансовими даними можна розраховувати для окремих банків показники, що характеризують відношення балансового прибутку до величини КК і сумі балансу на 1 січня; в певній мірі рні будуть говорити про ефективність роботи відповідних банків. Але ці показники дають одно-сторонню, а тому недостатньо цінну інформацію.
Для аналітичних цілей іноді користуються даними рейтингових інформаційних агентств. Але достовірність їх даних, одержуваних шляхом запитів в самих же банках, ніким і ніяк не підтверджується.
Що означає: рентабельність діяльності банку знаходиться в прямій залежності від прибутковості активів і зворотній - від коефіцієнта достатності капіталу. Іншими словами, банку вигідно працювати з мінімальним забезпеченням активів власним капіталом.
Можливості зростання норми прибутку на капітал за рахунок коефіцієнта достатності обмежені, так як зростання активів повинен підкріплюватися за рахунок розширення ресурсної бази. Для найбільшої ефективності банку слід було б мати високу частку вкладів і депозитів і низьку частку власного капіталу. Але насправді багато банків не в змозі оптимізувати відношення активів до капіталу і тому резервом збільшення Р1 залишається Р2 - ступінь віддачі активів.
Фактичні дані про рентабельність банківської діяльності в Росії в 2002 р., включаючи дані, що дозволяють провести міжгалузеві порівняння, наводяться в табл. 7.5.
Розглянуті вище показники ефективності (прибутковості) є ін-тегратівнимі, тобто вбирають в себе практично всі аспекти діяльності банку. Разом з тим доцільно також регулярно розраховувати приватні показники ефективності: окремих центрів відповідальності (філій, відділень, функціональних управлінь і відділів); окремих напрямків роботи (груп банківських операцій, окремих продуктів банку).