1.3. Принципи організації та структура системи управління фінансами фірми
У малому підприємстві ця структура може взагалі відсутні, а всі фінансові питання можуть вирішуватися керівником підприємства спільно з головним бухгалтером; в цьому випадку (а він є досить поширеним) технічне оформлення фінансових рішень покладається на бухгалтерію, а відповідальність за їх прийняття - на директора. У великому підприємстві, діяльність якого за визначенням відрізняється різноманіттям в тому числі і в галузі фінансів, подібний підхід мало продуктивний, а тому, як правило, в організаційній структурі обов'язково відокремлюється самостійна фінансова служба (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Фінансовий компонент в організаційній структурі управління
діяльністю фірми
В наведеному малюнку структурно виділені два великих підрозділи фінансової служби підприємства: планово-аналітичний та обліково-контрольний. Перший підрозділ відповідає за питання прогнозування, планування та організації фінансових потоків; вто-
рої організовує облік, фінансовий контроль та інформаційне забезпечення осіб, зацікавлених у діяльності підприємства. Очевидно, що обидва підрозділи просто зобов'язані тісно взаємодіяти; принаймні, їх пов'язує спільність інформаційної бази, в основі якої лежать дані системи бухгалтерського обліку, і спільність головних цільових установок (зокрема, забезпечення ефективної роботи підприємства та генерування ним прибутку).
Оскільки ніяка оргструктура не може бути створена раз і назавжди в незмінній формі, процес її формування та оптимізації досить тривалий. При цьому рекомендується дотримуватися ряду принципів. Їх число варіює, а найважливішими є:
принцип економічної ефективності: витрати по створенню та підтриманню системи управління фінансами, а також її модернізації мають бути економічно виправданими;
принцип фінансового контролю: організаційну побудову фінансової служби, інформаційні потоки, повноваження і відповідальність окремих її підрозділів повинні бути впорядковані і орієнтовані на забезпечення належного контролю за забезпеченням а) конгруентності (тобто погодження) цільових установок всіх осіб, що мають відношення до прийняття рішень фінансового характеру, і б) виправданості (економічної, юридичної та ін.) операцій фінансового характеру; цей принцип реалізується, зокрема, організацією регулярного зовнішнього і внутрішньофірмового аудиту;
принцип фінансового стимулювання (заохочення / покарання): у рамках системи управління фінансами має бути розроблений механізм підвищення ефективності роботи окремих підрозділів і оргструктури управління підприємством у цілому шляхом встановлення заходів заохочення і покарання (мова, природний-але, йде про заходи фінансового характеру); один з варіантів реалізації даного принципу - організація так званих центрів відповідальності ; крім того, у великих фірмах передбачаються програми заохочення окремих працівників, зокрема нагородження їх акціями фірми, що частково переводить працівників з розряду найманих в клас власників; - принцип матеріальної відповідальності: оскільки в будь-якій фірмі існують величезні обсяги цінностей, необхідна організація деякої системи персональної і (або) колективної відповідальності за їх станом і рухом; можливі різні форми відповідальності, проте загроза відшкодування фактичного або потенційного збитку грошима є найбільш дієвим заходом. В організаційному плані система управління фінансами фірми не тільки є елементом загальної оргструктури фірми, а й, у свою чергу, якимсь чином структурується. Один з варіантів структурування системи, що пояснює в тому числі і логіку її функціонує-вання, представлений на рис. 1.3. Наведемо коротку характеристику основних елементів даної системи.
Призначення кожного з відокремлених елементів очевидно. Організаційна структура системи управління фінансами господарюючого суб'єкта, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами, в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Як зазначалося вище, для великої компанії найбільш характерно відокремлення спеціальної служби, керованої віце-пре-зидентом з фінансів (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. Фінансові методи, прийоми, моделі та інструменти призначені для управління фінансовими активами, зобов'язаннями, капіталом, а також для оцінки доцільності та ефективності операцій з ними. Операції фінансового характеру зазвичай носять неспонтанно характер, навпаки, вони ретельно готуються і обгрунтовуються - для цього потрібно відповідне інформаційне забезпечення (бухгалтерська звітність, повідомлення фінансових органів, інформація установ банківської системи, дані товарних, фондових і валютних бірж, несистемні відомості). Сучасні фінансові технології і навіть найпростіші розрахунки, як правило, реалізуються за допомогою комп'ютерів та відповідного математичного та програмного забезпечення.
Як показано на рис. 1.3, об'єкт системи управління фінансами підприємства являє собою сукупність трьох взаємопов'язаних елементів: відносини, ресурси, джерела ресурсів - саме цими елементами і доводиться управляти менеджерам.
Під фінансовими відносинами ми будемо розуміти відносини між різними суб'єктами (фізичними та юридичними особами), які спричиняють зміну в складі активів і (або) джерел коштів цих суб'єктів. Безумовно, основними елементами, супроводжуючими і оформляють фінансові відносини, є договори та їх різновид - фінансові інструменти. Ці відносини повинні мати документальне підтвердження (договір, накладна, акт, відомість тощо) і, як правило, супроводжуватися зміною майнового і (або) фінансового становища контрагентів. Слова «як правило» означають, що в принципі можливі фінансові від-носіння, які при їх виникненні не відбиваються негайно на фінансовому становищі в силу прийнятої системи їх реалізації (наприклад, укладення договору купівлі-продажу). Фінансові відносини різноманітні; до них належать відносини з бюджетом, контрагентами, постачальниками, покупцями, фінансовими ринками та інститутів, власниками, працівниками та ін Управління фінансовими відносинами грунтується, як правило, на принципі економічної ефективності.
Рис. 1.3. Структура і процес функціонування системи управління фінансами господарюючого суб'єкта
2. Другим елементом об'єкта фінансового менеджменту є фінансові ресурси (точніше, ресурси, що виражаються в термінах фінан-сів), за допомогою яких господарюючий суб'єкт може вирішувати свої завдання інвестиційно-фінансового характеру. Ці ресурси представ-лени в активі балансу; іншими словами, вони дуже різноманітні і мо-гут бути класифіковані за різними ознаками. Зокрема, це довгострокові матеріальні, нематеріальні та фінансові активи, виробничі запаси, дебіторська заборгованість і грошові кошти та їх еквіваленти. Природно, мова йде не про матеріально-ве-суспільній їх поданні, а про доцільність вкладення денеж них засобів в ті чи інші активи і їх співвідношенні. Завдання фінансовим-вого менеджменту - обгрунтувати і підтримувати оптимальний склад активів, тобто ресурсного потенціалу підприємства, і по можливості не допускати невиправданого омертвіння грошових коштів в тих чи інших активах.
Управління джерелами фінансових ресурсів - одне з найважливіших завдань фінансового менеджера. Джерела представлені в пасивній стороні балансу підприємства. Основна проблема в управлінні джерелами коштів полягає в тому, що, як правило, не буває безкоштовних джерел; постачальнику фінансових ресурсів треба пла-. тить. Оскільки кожне джерело має свою вартість, виникає завдання оптимізації структури джерел фінансування у довгостроковому і короткостроковому аспектах.
Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинного правового та нормативного забезпечення. Сюди відносяться закони, укази Президента РФ, постанови уряду, накази і розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки та ін