4.5. Проблема диференціації доходів
Диференціація заробітної плати
Диференціація оплати праці характеризується дією прямо протилежних тенденцій в країнах зі сформованою ринковою економікою і в постсоціалістичних країнах.
У першому відбувається скорочення диференціації заробітної плати. У ряді країн це було автоматичним наслідком функціонування системи індексації, як, наприклад, у Франції, де індексується одна лише мінімальна заробітна плата. Водночас скорочення розриву в оплаті стало в країнах Заходу результатом дій профспілок, які добивалися рівної оплати за рівну працю незалежно від того, в якій галузі, фірмі або місцевості зайнятий робочий, а також прагнули до відносно більш швидкого підвищення заробітної плати у низькооплачуваних категорій.
У Росії скасування обмежень на заробітну плату за відсутності ринкових регуляторів призвела до поглиблення міжгалузевих відмінностей. Нижче наведено динаміку середньомісячного рівня оплати праці в Росії по галузях (% до оплати праці в середньому по народному господарству) 1:
1. В принципі, дії керівників державних підприємств-монополістів і окремих профспілок щодо збільшення заробітної плати своїм працівникам є природною реакцією на загальне заниження оплати праці в державному секторі постсоціалістичних країн. Проте використання великих коштів на заробітну плату знижує інвестиційні можливості відповідних підприємств і галузей і підриває нормальні відтворювальні процеси, технологічну дисципліну і безпеку. Крім того, домагаючись одностороннього підвищення заробітної плати поза відповідності з результатами виробничій діяльності, чисто силовими методами, підприємства-монополісти дестабілізують ринок праці в Росії, встановлюючи співвідношення в заробітній платі, немислимі ні в якій країні світу.
Для кількісної оцінки диференціації доходів застосовуються різні показники. Ступінь нерівності доходів демонструє крива Лоренца (рис. 4.1), де на осі абсцис нанесено число сімей (у% від загального числа), а на осі ординат - частка в загальному обсязі.
Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлена бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20, 40, 60% сімей отримують відповідно 20, 40, 60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца демонструє фактичний розподіл доходу. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримали 5% доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т. д. Заштрихованная область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів: чим більше ця область, тим більше і ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів було абсолютно рівним, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б. Криву Лоренца можна використовувати для порівняння розподілу доходів у різні періоди часу або між різними групами населення.
Одним з найбільш часто вживаних показників диференціації доходів є доцільний коефіцієнт, що виражає співвідношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян та середніми доходами 10% найменш забезпечених. Так, в Росії доцільний коефіцієнт збільшився з 5,4 в кінці 1991 р. до 16 в середині 1993 р. (в США він дорівнює 6, у Швеції 3).
Для характеристики розподілу сукупного доходу між групами населення застосовується індекс концентрації доходів населення (коефіцієнт Джині). Чим більше цей коефіцієнт, тим сильніше нерівність. У Росії коефіцієнти Джині, розраховані на основі даних про середньодушове доході, зросли з 0,256 у 1991 р. до 0,319 у вересні 1992 р.
У недавньому минулому в теорії зайнятості, що розроблялися в СРСР, не було вартісних уявлень про робочу силу. Тому в Росії поки ще насилу усвідомлюються поняття ціни рівноваги на ринку праці, заниженою або завищеною заробітної плати.
Про ступінь заниження заробітної плати в Росії можна судити побічно за деякими порівнянь із зарубіжними країнами. Так, частка фонду оплати праці у ВВП становила в Росії в 1989 р. - 37, у 1990 р. - 41, в 1993 р. - всього 43%. При перерахунку в долари за паритетами купівельної спроможності рубля, вартові заробітки в промисловості Росії в 1992 р. склали лише 13% від відповідного показника США (в Іспанії - 57, Греції - 43, Мексиці - 22%). При цьому за рівнем заробітної плати Росія відстає від країн з ринковою економікою значно більше, ніж по продуктивності праці (у порівнянні з рівнем США в Росії годинна вироблення становить 20%). Це пояснює надзвичайно низьку частку заробітної плати у новоствореній вартості (у Росії - 25, Іспанії - 43, Греції - 45, Мексиці - 38%).
Заниження оплати праці може розглядатися як спосіб підвищення рентабельності та інвестиційних можливостей як окремих підприємств, так і народного господарства в цілому. Крім того, занижена заробітна плата дозволяє підтримувати невисокий рівень безробіття. Серед негативних наслідків заниження оплати праці - гальмування зростання ефективності, зниження трудової мотивації, заміна позитивної селекції кадрів на негативну.