| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. ПРОБЛЕМА НЕСПРИЯТЛИВИМИ ВІДБОРУ (ADVERSE SELECTION) | ||
|
Adverse selection виникає при наявності розподілу за якістю, закритого для споживача. Коли в якості умови угоди висувається мінімальний набір вимірюваних параметрів, отримана в результаті вибірка найчастіше буде гірше очікуваної. Вона не буде середньою, вона зміститься у бік гіршої набору параметрів, які не враховувалися застосованої класифікацією, що можна елементарно показати навіть не на моделі, а на звичайному прикладі. Скажімо, ви наймаєте на роботу виключно випускників Оксфорда і Кембриджа, тобто здійснюєте відбір по одному начебто дуже хорошому показнику (Кембридж і Оксфорд - найвідоміші навчальні заклади). Але в такому випадку ви просто гарантовані, що до вас на роботу надійде гірша частина випускників даних університетів! Адже ви не ввели такий критерій, як якість диплома, а дипломи бувають першими, другого і третього ступеня. І власники дипломів першого ступеня напевно підуть в організації, де відбиратимуть випускників, наприклад, по здатності вирішувати математичні завдання, а що залишилися (з дипломами третього ступеня) підуть до вас. З несприятливим відбором можна боротися по-різному. Наприклад, можна прописувати повний контракт, тобто контракт, який передбачає всі ситуації, здатні виникнути. У торгівлі нерухомістю, скажімо, дуже поширені контракти, де робиться спроба описати всі можливі недоліки, які біля будинку можуть з'явитися, і відповідні види компенсації збитку покупцеві, нанесеного продавцем. Можна використовувати механізм гарантій, що і відбувається дуже часто. Гарантія - це якісь закладені заздалегідь трансакційні витрати продавця, пов'язані з тим, що він зобов'язується, якщо товар не відповідає тим чи іншим формально заявленим в контракті параметрам, забрати його назад, лагодити за свої гроші, міняти і т.п. Можна вдатися до третейського суду або до третьої сторони в якості арбітражної інстанції. І т.д. Принцип несприятливого відбору характеризує скоріше якийсь стихійний опортунізм. Найчастіше він проявляється у сфері страхування, де й виник сам термін «adverse selection». Всякої страхової компанії важливо визначити якийсь рівень страхових платежів. Наприклад, розраховуючи, що є якась вибірка людей з середньою схильністю до захворювань, компанія пропонує цей страховий поліс на відкритому ринку, а в результаті схильність до захворювання у більшості страхувальників людей виявляється вище середньої. І для страхової компанії необхідно визначити це зміщення в гіршу сторону (тобто виникає несприятливий відбір) та шляхи боротьби з ним, для чого вона або підвищує ціну страхового поліса, або все більш і більш ретельно вимірює здоров'я людей, охочих застрахуватися (страхова компанія може це робити сама або вимагати від людей довідок з лікарні, і т.д.). Однак вимірювання затратні і для измеряющего, і для вимірюваного, і ускладнення процедури відбору за рахунок вимірювань веде до обмеження вибірки - адже страховку, пов'язану з довгою процедурою оформлення, природно, захоче отримати менше число людей (вони не захочуть нести ці витрати). Але і при підвищенні ціни страхового поліса, коли ризики гасяться ціною, буде те ж саме. Отже, число бажаючих застрахуватися зменшиться в будь-якому випадку, тому що ціна страховки так чи інакше (побічно або прямо) зросте. Процедура раціонування. Поняття «раціонування» з'явилося у зв'язку з дослідженням поведінки банків при наданні кредиту. Несприятливий відбір у подібних контрактах описати дуже легко, і він багаторазово описаний в літературі. Розглянемо приклад. Банк має вибірку з двох потенційних позичальників, один з яких пропонує повернути 110% річних, другий - 140% річних. Якщо банк встановить між ними середню (125% річних), то, здається очевидним, що в угоду він вступить з другим банком. Однак у силу недосконалості інформації, її закритості банки бояться клієнтів, згодних брати кредити під великі відсотки. В даному випадку банк з імовірністю 50% отримає ці 140%, але з тією ж імовірністю 50% він отримає 80% (тобто він «прогорить», це ризикований бізнес). Тому він не готовий йти на такого роду умови. Як він себе веде? Стандартне рішення - просто підвищити ціну кредиту до 140%. Однак це рішення не проходить не тільки через скорочення обсягу, а й через зростання ризику даної угоди при такому скороченні. Замість цього банк намагається утримати ставку 10% і орієнтуватися на тих клієнтів, які приходять з першою пропозицією. Це і називається механізмом раціонування кредитів, тому що тут немає рівноваги (попит дорівнює двом кредитами, а пропозиція - одному). Банк починає по деяких процедурам відбирати тих, кому він надасть такий кредит, хоча попит на нього, повторюю, вище, якщо виходити тільки з одного стандартного, здавалося б, параметра. При цьому умови надання банком кредиту - текучі. Тобто банк залишає за собою право адаптувати їх в процесі переговорів залежно від того, наскільки клієнт виявиться відкритим і допустить банк до інформації, з якою останній вважатиме за потрібне ознайомитися, як то: стан виробничих запасів клієнта, можлива його заборгованість (чи не загрожує йому арешт майна), ситуація на ринках, де передбачається використовувати даний кредит, і т.д. Звичайна для банку процедура раціонування в значній мірі універсальна для надання фінансових послуг. Але вона не є прерогативою тільки фінансових інститутів. Передумови для неї виникають скрізь, де має місце відстрочений платіж, коли наш дохід виявляється залежимо від імовірності успіху нашого контрагента. Продавці послуг змушені переходити до раціонування через острах ризику, пов'язаного з відстроченим платежем. Наприклад, інвестиції в будь-які НДДКР - це найчастіше процедура раціонування; вкладення в НДДКР ніколи не визначалися за максимальною запитуваної ставкою. Процедура раціонування застосовується також у ряді мають економічне значення, але не грошових угод, наприклад, при усиновленні. Стандартною процедурою тут міг би стати аукціон, на якому майбутні батьки дитбудинківського дитини визначалися б за принципом: хто за нього більше дасть. Але при такій процедурі є ризик, що дитина потрапить у погані руки. Тому використовується процедура раціонування - майбутніх батьків, з точки зору можливості їх бути такими, вивчає спеціальна комісія, до складу якої входять психологи, педагоги, медики, і вибирає вона не тільки за формальними параметрами, типу сімейного доходу та займаної сім'єю житлоплощі. Будь-яке прагнення до рівноваги інтуїтивно. Люди завжди шукають оптимум. Але процедура раціонування відрізняється від просто виставлення будь-яких додаткових умов тим, що список цих умов відкритий. Іншими словами, ти до торгу виставляєш дві умови, допускаєш людей до торгу, а потім індивідуально кожному виставляєш ще умови (одному - сім, іншому - десять). Ти сам, в кінцевому рахунку, приймаєш рішення обмінюватися або обмінюватися з партнером на цих формальних умовах. Саме в цьому відмінність процедури раціонування. Коли ще застосовується процедура раціонування, окрім як при відстрочених платежів? Тобто чи всі товари, які ми можемо купувати, вносячи за них всю суму відразу, не піддані процедурі раціонування? Наприклад, я продаю мікрофон за 1000 руб. Є п'ять чоловік, готові його купити за цю суму. Мікрофон один, ціни я не підвищую. Чому я не можу підвищити на нього ціну, скажімо, до 1600 руб., За яку найбагатший і спраглий з претендентів його купить? Чи буде раціональним таке моя поведінка і, якщо так, то в яких випадках? Звичайно, один мікрофон - приклад невдалий, бо важко уявити, що я відмовлюся від аукціону при укладенні контракту. Але взагалі коли виникає чергу? Так, якщо ми зробили вкладення в автомат, зафіксували ціну, то нам дорого її міняти і простіше продати як би зі збитком для себе. Насправді, це буде цілком рівноважна ціна, тобто локально НЕ рівноважна, але глобально рівноважна. А коли все-таки в масовому порядку буде вигідно фіксувати ціну, і чи буде ситуація з фіксацією ціни великою фірмою політикою раціонування? Зазвичай в якийсь момент на якомусь ринку ціна, по якій ця фірма може продати свій товар (тобто рівноважна ціна), виявляється вище оголошеної, і, тим не менш, фірма не змінює ціну. Тобто має місце стандартизація ціни, властива, як правило, фірмі, організуючою торгівлю безпосередньо від себе. Тим самим фірма переслідує дві мети. По-перше, це певна сигнальна політика з її боку для покупців, що дана фірма їх поважає і намагається тримати низьку ціну на свій товар. По-друге, якщо фірма торгує від себе, то це ще й спроба не допустити опортуністичного поведінки продавців, бо при плаваючою ціною вони обов'язково будуть обманювати фірму, продаючи товар на свою користь. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||