| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Проблеми узгодження інвестиційної політики федерального центру і регіонів | ||
|
Російські регіони характеризуються високим ступенем економічної неоднорідності, а отже, і відмінністю можливостей залучення інвестиційних ресурсів. Аналіз регіональної структури інвестицій свідчить про нерівномірний розподіл коштів: переваги інвесторів пов'язані в основному з вкладеннями ресурсів у великі центри з розвиненою ринковою інфраструктурою, з порівняно високою платоспроможністю населення, а також в сировинні регіони. Зростання самостійності регіонів у проведенні регіональної політики ініціює посилення конкурентної боротьби між регіонами за залучення інвестиційного капіталу шляхом надання більш сприятливих умов для його використання. Це має не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Дифференцированность інвестиційного середовища, різноманіття форм і методів стимулювання інвестицій, відсутність уніфікованих схем просування проектів ускладнюють активізацію інвестиційного процесу. Аналіз фактологічного та статистичного матеріалу свідчить про триваючі процесах вивезення вітчизняного капіталу, відсутність масштабного припливу іноземних інвестицій і т.д. Для інвесторів, особливо іноземних, першорядне значення мають стабільність і транспарентність економіки держави в цілому, тому при прийнятті інвестиційних рішень враховуються в першу чергу не регіональні, а ризики країни. Світовий досвід показує, що основні потоки коштів стратегічних інвесторів спрямовуються не стільки в місця, де створені максимальні податкові пільги, скільки в країни, економіка яких стабільно і послідовно розвивається на власній, внутрішній основі, так як тут можна розраховувати на збереження вкладень, стійкий прибуток і подальші перспективи. Протягом досить довгого періоду регіони в рамках своєї компетенції намагалися самостійно заповнити прогалини федеральних законів. Під знову прийняті законодавчі акти внесено низку істотних уточнень в понятійний апарат інвестиційної діяльності, визначені права та обов'язки інвесторів, основи регулювання інвестиційної діяльності органами державного та місцевого самоврядування, умови діяльності зарубіжних інвесторів, процедура проходження інвестиційних проектів, державні гарантії різних прав суб'єктів інвестиційної діяльності. Хоча багатьом регіонам вдалося розробити більш системну, ніж на федеральному рівні, інвестиційну політику, це не призвело до кардинальних зрушень в інвестиційній сфері. Очевидно, що за наявності протиріч федеральним і регіональним законо дательством правовий механізм не може забезпечити гарантування інвестицій. Таким чином, проблема створення необхідної законодавчо-нормативної бази інвестиційної діяльності в комплексі не вирішена: немає механізмів реалізації розглянутих законів, відсутні необхідні підзаконні акти, які не враховані в ряді випадків інтереси регіонів. Очевидна потреба у розробці державної інвестиційної політики та її нормативно-правової бази на основі аналізу, систематизації та уніфікації федерального і регіонального інвестиційного права з урахуванням апробованих на практиці вітчизняних досягнень, а також світового досвіду. Формування виваженої інвестиційної політики, що дозволяє узгодити інтереси федерального центру і регіонів, сприятиме нівелюванню відмінностей регіональних умов інвестування, а отже, зменшення диференціації рівнів розвитку регіонів. 2. При цьому постає проблема досягнення збалансованості економічних і соціальних умов регіонального розвитку. Мова йде про те, що орієнтація інвестиційної політики держави на економічну ефективність веде до зростання доходів федерального бюджету, але одночасно і до зростання диференціації рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, визначаючи необхідність посиленої державної підтримки відстаючих регіонів. Водночас акцент на соціальну сторону, на підтримку слабких регіонів з метою ослаблення територіальних диспропорцій зменшить економічний ефект у сьогоденні, але заповнить його майбутнім зниженням державної допомоги. Зважений підхід до формування державної інвестиційної політики передбачає врахування як загальноросійських принципів і законів, так і специфіки регіонального розвитку, відмова від безсистемної підтримки регіонів, активізацію власних інвестиційних можливостей регіону. Мобілізація внутрішніх ресурсів є основою залучення зовнішніх потоків капіталу не тільки на рівні національної економіки, а й на регіональному рівні. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||