Процес відновлення російської банківської системи
Сприятливі макроекономічні умови, дії Банку Росії і уряду РФ, спрямовані на реструктуризацію банківської системи, дозволили поліпшити становище в банківській сфері. У березні 1999 р. у стані банківської системи намітився перелом, що характеризує початок переходу від нестійкого положення до відносної стабілізації.
Власний капітал діючих російських банків збільшився за 1999 р. у півтора рази і склав 145 млрд руб. Величина іноземного капіталу в банківському бізнесі збільшилася більш ніж у два рази, частка нерезидентів в оголошеному статутному капіталі діючих кредитних організацій зросла з 6,4 до 14,0%. Більш ніж у півтора рази зросли сумарні активи банків (табл. 8.3).
У 2000 р. ресурсна база банків продовжувала збільшуватися. За дев'ять місяців 2000 р. сукупний капітал діючих банків зріс на 74,9 млрд руб., Або на 44,5%, і склав 243 100 000 000 руб. Все більшу роль у ресурсній базі відіграють засоби підприємств і організацій, частка яких у сукупних пасивах банківської системи зросла з 18,9% на 1 січня 2000 р. до 20,3% на 1 жовтня 2000 р. збільшила вклади населення в банки: приріст вкладів в рублях склав 38,1%, у валюті 31,9%. Прибуток банківського сектора досягла 22,4 млрд руб. Кількість прибуткових банків на 1 жовтня 2000 р. склало 91,7% від числа діючих кредитних організацій.
Банки поступово адаптувалися до нових економічних умов. Однак, незважаючи на досить швидкий розвиток в останній період, банківська система поки ще не досягла передкризового рівня за значеннями основних показників в реальному обчисленні - активів, капіталу, депозитів.
Велика кількість банків (близько 20% від загального числа) відноситься до проблемних і має від'ємне значення капіталу (52 млрд руб.). Тим часом в цих банках зосереджено близько 40-45% банківських активів. Відкликані ліцензії у 145 банків, у тому числі у третій частині найбільших банків. Кількість діючих кредитних організацій різко скоротилося і становить 1333. Закрито 578 філій (здебільшого у зв'язку з відкликанням ліцензій у найбільших московських банків, що мали розгалужену філіальну мережу).
Великі і найбільші за російськими критеріями банки значно поступаються за розмірами капіталу і активів провідним західним банкам. Навіть у період досягнення максимальних значень свого фінансового потенціалу (кінець 1997 р. - початок 1998 р.) російська банківська система мала меншими за величиною капіталом і активами, ніж один з найбільших світових банків. Так, сумарні активи російських банків (120 млрд дол на початок 1998 р.) були порівнянні з активами 70-го банку з тисячі найбільших за ве-личині активів банків світу за рейтингом журналу «The Banker», а до кінця 1998 р., скоротившись в результаті девальвації до менш ніж 50 млрд дол, знизилися до рівня 150-го банку цього рейтингу.
Активи середнього російського банку на початок 1998 р. становили 76 млн дол, а на кінець 1998 р. 35 млн дол (для порівняння: в Японії аналогічний показник дорівнював 4,4 млрд дол , у Великобританії 4 млрд дол). Такі величини недостатні не тільки за світовими, а й пс юсійскім мірками, вони значно менше річного обсягу реалізм, чи будь-який з 200 найбільших російських компаній.
Сукупний капітал російських банків в цей період становив 30 млрд руб., Тобто менше того, що має кожен з 20 провідних банків світу за рейтингом журналу «The Banker». В даний час сукупний капітал усіх російських банків становить лише 6 млрд дол Відповідно до світової практики банківський капітал, достатнє для обслуговування відтворювального процесу, повинен бути не нижче 6% від обсягу ВВП. У Росії ж він складає близько 4%, що нижче аналогічних показників не тільки розвинених країн, а й країн з перехідною економікою (у Німеччині капітал банків становить 14,5% від ВВП, у Франції 15,4%, в Чехії 21,3%).
В даний час проблеми капіталізації банківської системи виявляються також у тому, що темпи нарощування капітальної бази відстають від темпу зростання банківських активів. Так, якщо сумарні активи банківської системи в реальному вираженні на 1 жовтня 2000 р. становили 87,5% від докризового рівня, то сукупний капітал 73,9%. При вкрай низькому рівні капіталізації сьогоднішня банківська система як і раніше характеризується короткостроковій структурою пасивів. Довгострокові (понад один рік) залучені ресурси складають всього 124 млрд руб., Або 6% від загальної величини залучених коштів. Відновлення і нарощування ресурсної бази банківського сектора є найважливішими передумовами активізації участі банків в інвестиційному процесі.
Банкрутство багатьох великих банків у результаті фінансової кризи сформувало думку про те, що дрібні кредитні організації є більш стійкими і ефективними. Однак у кризовому стані перебували не великі, а погано керовані банки, тому реформування банківської системи має виходити не стільки з кількісних, скільки з якісних індикаторів банківської діяльності.
Масштаби і структура накопиченого банками фінансового потенціалу мають принципово важливе значення для активізації їх участі в інвестиційному процесі. Як відомо, довгострокові інвестиції сполучені з високим ризиком і значним обсягом вкладень, що передбачає наявність масштабної ресурсної бази, до-статочной для масштабного інвестування та диверсифікації ризиків, тому у світовій практиці цей вид діяльності, як правило, здійснюють великі банки.
Великі банки, що мають доступ до порівняно більш довгострокових ресурсів, що обслуговують надійних клієнтів-позичальників, набувають додаткові переваги, що складаються в можливості надання кредитів на більш тривалі терміни з меншими ризиками. Ще одна перевага великих банків реалізується шляхом їх участі у фінансово-промислових групах, де банки можуть безпосередньо контролювати управлінські ризики, а отже, мінімізувати прострочені кредити і борги, що виникають, як правило, в результаті неефективного та нелояльного менеджменту.
Як і в більшості зарубіжних держав, в Росії правила ведення банківської справи передбачають встановлення обмежень інвестиційних і кредитних ризиків. Так, відповідно до инструк-тивними актами (Інструкція № 1 ЦБ РФ «Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій») нормативи, що регулюють фінансування інвестиційних проектів за допомогою кредитування (Н 6) і інвестування (Н 12), обмежують розміри вкладень сумою, що не перевищує 25% капіталу банку. Таким чином, можливості здійснення інвестиційних проектів багато в чому визначаються достатністю банківського капіталу.
Відновлення та нарощування інвестиційного потенціалу комерційних банків є однією з найважливіших умов активізації їх участі в інвестиційному процесі.