| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 2 Розвиток економічного співробітництва соціалістичних країн. Рада економічної взаємодопомоги | ||
|
Й етап - 40-50-і рр.. - Співпраця переважно на двосторонній основі, в традиційних узаконених століттями формах. Й етап - 60-80-і рр.. - Перехід до міжнародного поділу праці, координації господарських планів через РЕВ. Почалося з того, що Радянський Союз допомагав країнам Східної Європи, за якими прокотилася війна, відновлювати господарство. Зазвичай це була безоплатна допомога. У 50 - х роках, коли почалося втілення в життя програми соціалістичної реконструкції, промислово розвинені країни стали допомагати аграрним проводити індустріалізацію. Саме в цей період копіювався досвід радянської індустріалізації, що означало курс на досягнення кожною країною повної економічної самостійності. Але створення повного комплексу галузей промисловості, яке і для СРСР виявилося вкрай важким і економічно невигідним, для порівняно невеликих держав стало завданням нездійсненним. Це стало очевидним до початку 60-х рр.., Коли економічні труднощі привели до ряду соціальних вибухів. Лише після цього було прийнято рішення про міжнародному поділі праці всередині соціалістичного табору. Організація Ради Еко-Соціалістична інтеграція комічної Взаємодопомоги в повинна були відрізнятися від 1949 ще остаточно не означаючи-капіталістичної. ла переходу до нового курсу Міжнародний поділ праці взаємин. Як свід-означало, що кожна країна тельствовать назва нової спеціалізуватиметься на тих організації, вона повинна галузях, які найбільш була лише координувати відповідають умовам цієї взаємну допомогу в досяг-країни (сировина, кадри, нии кожною державою традиції), з тим, щоб економічної самостійно-забезпечувати продукцією цих ності. Рішення оке про основ-галузей і інші країни, вих принципах міжнародно-отримуючи в обмін їх продукцію, го поділу праці було при- нято тільки в 1962р. Безсумнівно, в якійсь мірі це була відповідь на утворення «спільного ринку», включення в процес економічної інтеграції. Але соціалістична інтеграція повинна була відрізнятися від капіталістичної. Якщо капіталістична означала освіту спільного ринку, то в умовах соціалістичної планової економіки упор робився на об'єднання планування. Чергові господарські плани на 1966-1970 рр.. були вже скориговані. У радянській літературі було прийнято говорити не про два, а про три етапи розвитку соціалістичної інтеграції. Але ця програма, по суті, означала подальший розвиток тих же принципів поділу праці та координації планів, тому виділяти третій етап, як якісно відмінний від другого було б невірно. Міжнародний поділ праці означало, що кожна країна буде спеціалізуватися на тих галузях, які найбільше відповідають умовам цієї країни (сировина, кадри, традиції), з тим, щоб забезпечувати продукцією цих галузей і інші країни, отримуючи в обмін їх продукцію. Необхідність цього поділу праці диктувалася науково-технічною революцією. Ця революція підвищила вимоги до масштабів виробництва до такого ступеня, що ринок і ресурси однієї країни для нього ставали вже недостатніми. Так, оптимальним за своєю потужністю тепер ставав тракторний завод, що випускає 100-130 тис. тракторів на рік, а Румунії було потрібно на рік лише 13 тис. тракторів. Отже, розраховуючи тільки на своє споживання, Румунія могла побудувати тракторний завод лише в десять разів менше оптимального. В умовах планової системи таке міжнародне коопер-вання вимагало координації господарських планів: у них треба було враховувати потреби в тій чи іншій продукції не тільки своєї країни, але й інших країн; треба було розрахувати і зробити відповідні запити на продукцію інших країн. Коротше кажучи, було потрібно планування вже в міжнародному масштабі. Таким чином, в теорії соціалістична інтеграція йшла навіть трохи далі капіталістичної: стихійне регулювання «спільного ринку» замінювалося свідомим плануванням. Проте загальні недоліки централізованої адміністративної системи управління господарством проявилися і в справі інтеграції. Одним з головних достоїнств соціалістичної інтеграції вважалася тенденція вирівнювання рівнів економічного розвитку. Відсталі країни у складі РЕВ розвивалися прискорено, наздоганяючи передові. Так, до 1986 р. з промислове виробництво НДР, в порівнянні з довоєнним рівнем, виросло в 12,5 рази, в Чехословаччині - в 13,5 рази, Угорщини - в 14,6 рази, Польщі - в 32 рази, Болгарії - в 90 разів. Але по суті це означало, що тенденція до досягнення економічної самостійності кожної країни, до створення в кожній країні повного комплексу галузей виробництва збереглася і в період інтеграції. Це означало, що індустріальні країни, щоб допомогти відстаючим, повинні були купувати у них такі товари, коториедешев-лебилоби виробляти у себе. Так, собівартість машинобудівної продукції Болгарії була вдвічі вище, ніж аналогічна продукція НДР, проте НДР повинна була купувати болгарські машини. НДР при цьому терпіла економічний збиток, а для болгарської промисловості створювалися тепличні умови, розвивалися неконкурентоспроможні виробництва. Головне достоїнство соціалістичної інтеграції зверталося в недолік. Тепличні умови створювалися не тільки для найвідсталіших країн. Більшу частину радянського експорту в країни РЕВ становили сировину та паливо (70-80% складу експорту), а імпортував СРСР продукцію обробної промисловості. По складу зовнішньої торгівлі СРСР опинявся колонією. Але країни РЕВ бідні природними ресурсами, тому СРСР був змушений забезпечувати їх паливом і сировиною. До того ж, ціни палива і сировини в рамках СЕВа були встановлені нижче світових цін. Це знижувало стимул до їх економії. На одиницю продукції в соціалістичних країнах витрачалося палива і сировини на 20-30% більше, ніж в індустріальних країнах капіталістичного світу. Дешеві ресурси гальмували перехід до ресурсозберігаючої технології. НТР виражається в міжнародному поділі праці, тому в капіталістичному світі торгівля між країнами зростала швидше, ніж виробництво. А в країнах РЕВ вона росла на рівні темпів виробництва. У цих країнах у 80-х рр.. експорт надушу населення був в 4,5 рази менше, ніж в ЄЕС. Інтеграція була прийнята як гасло, як напрям розвитку, але не підкріплювалася відповідними економічними стимулами. У відносинах між державами діяла та ж розподільна система, що і | всередині кожної країни. На все це накладалися загальні недоліки адміністративної системи господарювання. У результаті стали сповільнюватися темпи економічного зростання. По країнах РЕВ в 80-х роках вони склали 1,5-2% на рік. Щоб вирватися із зачарованого кола, деякі країни (наприклад, Польща) спробували посилити економічні зв'язки з Заходом. Взявши за зразок японську модель, вони стали закуповувати на Заході ліцензії та обладнання, стем, щоб повернути борг продукцією нових підприємств. Але для будівництва нових заводів не вистачало коштів, ці заводи не вписувалися в існуючу структуру господарства. Борги росли. Виявилося, що вихід з труднощів неможливий без докорінної зміни господарського механізму, без ломки адміністративно-розподільчої системи. Економічні реформи, які стали проводитися у другій половині 80-х років майже в усіх країнах Східної Європи, прискорили дезінтеграції. Пільгові ціни на нафту, які були формою суб-сидування соціалістичного будівництва, в цей час стали підвищуватися, наближаючись до світового рівня. Втрата гарантованого радянського ринку викликала шок. За вимиває з взаємного обміну продукцією стояли величезні виробничі потужності, створені на основі «братерського співробітництва». 1990-й рік став переломним. Цього року промислове вироб-ництво Польщі впало на 23%, Румунії - на 20%, Болгарії - на 10,7%, Угорщини - на 5%, Чехословаччини - на 3,7%. Основним напрямком економічних перетворень, як і в СРСР, став перехід від адміністративної системи управління хо-зяйством до ринкових відносин, від державного до приватного підприємництва. Ці реформи ще тривають. Вони не стали надбанням історії. Тому ми обмежуємося аналізом основних напрямків історичного експерименту по будів-будівництві соціалістичної економіки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||