|
Гортаючи хроніки міжнародної валютної системи, стикаєшся зі знайомою закономірністю: «поки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Перетворення міжнародної системи починаються тільки тоді, коли криза набуває неймовірний розмір, так що дістається більшості країн світу. Знайомі сюжети: розвал Бреттон-Вудса, боргова криза 1980-х рр.., Потрясіння 1990-х рр.., - Щоразу міжнародне співтовариство починає ворушитися ex post. Так сталося і цього разу. З 1998 р. МВФ забив на сполох, закликаючи до перегляду структури міжнародної системи. Власне, особливих змін системи не передбачається. Її цілі залишаються тими ж самими: розвиток торгівлі та інвестицій, сприяння економічному зростанню, досягнення більш-менш рівномірного розподілу доходів і, нарешті, підтримка світової стабільності. Основні завдання, які ставляться перед реформою, також не зазнали змін: як розділити серед країн тягар макроекономічної адаптації, яка бажана швидкість адаптації, чи існують кращий стабілізаційний якір для системи та інструменти фінансування криз. З року в рік ми бачимо, слухаємо, читаємо одних і тих же людей, зайнятих проблемами реформ. У 1999 р. МВФ на конференції «Ключові питання реформи міжнародної валютної і фінансової системи» зібрав корифеїв, що займалися реформами 1970-х і 1980-х рр.. Серед них виявилися «батько» міжнародного монетаризму Рональд МакКіннон, головний економіст МВФ Майкл Мусса, класик макроекономіки Рудигер Дорнбуш, професор Гарвардського Університету Джеффрі Френкель, автор проекту «На шляху до нової міжнародної фінансової архітектури» Баррі Ейхенгрін, «прадід» японської економічної науки Такатоши Іто та ідейний натхненник Луврського угоди 1987 Джон Вілльямсон. Навіть патріарх Пітер Кеньон, людина, яка в дні своєї молодості писав спільно з Джоном Мейнардом Кейнсом статут МВФ, був закликав «під рушницю». Зібралася конференція назвала намічаються перетворення «Реформа глобальної фінансової архітектури».
Незважаючи на повторювані десятиліттями одні й ті ж картинки, поточна реформа має радий особливостей. По-перше, що раніше не спостерігалася настільки велика волатильність обмінних курсів валют. Середньострокові коливання валютних курсів провідних країн становлять 20% -50%, не кажучи вже про розвиваються, для яких 100% - 200% стали мало вже не нормою. Після введення євро і формування доларового та європейського валютних блоків проблема підвищеної волатильності загострилася - адже волатильність трансатлантичного курсу призводить до дестабілізації цілих континентів. Хто захоче надовго інвестувати, знаючи про можливість повного знецінення вкладень? Волатильність підриває стимули до міжнародної торгівлі та планування бізнесу. Неподобства, часто відбуваються на FOREX, змушують струсити пил з проектів Вілльямсон і МакКіннона по створенню нового Бреттон-Вудса.
Друга проблема міжнародної фінансової стабільності - валютні кризи. Подивившись на статистику, я якось підрахував, що в середньому в світі відбувається сім валютних криз на рік. З моменту переходу на плаваючі курси велика частина криз припала на період 1975-86 рр.. Набагато менша кількість криз спостерігалося в 1987-99 рр.. Слід зазначити, що частота валютних криз збільшувалася двічі. Спочатку в середині 1970-х рр.. під впливом зовнішніх нафтових шоків, а потім у середині 1980-х рр.. під час боргової кризи країн, що розвиваються. Характерно, що в 1975-86 рр.. кризам були схильні в основному промислово розвинені країни, а в 1987-99 рр.. - Що розвиваються. Чи доречна постановка проблеми міжнародної фінансової стабільності, якщо загальне число криз має тенденцію до зниження? Так, доречна, оскільки масштаби криз з точки зору темпів девальвації чи знецінення національної валюти неймовірно зросли. На відміну від ранніх криз, сучасні кризи здобули складну й непередбачувану природу, в результаті чого захист від них і прогнозування подій стають все менш і менш реалістичними. Особливостями криз 1990-х рр.. також є те, що їх каталізаторами послужили приватні потоки капіталу. На відміну від криз 1980-х рр.., В яких також брали участь «гарячі гроші», у кризах 1990-х рр.. велику роль зіграв приватний сектор і його борги. Крім того, критично важливими виявилися т.зв. інфекції криз, слабкі внутрішні фінансові системи і даремна допомогу МВФ. Для дозволу всіх проблем був запропонований великий спектр проектів: від самого глобального, - введення єдиних грошей планети Земля, - до автаркії, - повна ізоляція країни від зовнішнього світу. Після наполегливих дебатів до початку 2001 р. залишилося всього три найбільш реальні варіанти: світовий кредитор останньої інстанції, контроль над рухом капіталу і перегляд кредитної практики. Цим трьом проектам, а також декільком найбільш відомих пропозицій ми і присвятимо наш аналіз.
|