| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Реформування політичної системи. Реформа виборчої системи. Аналіз ліберальних та інших рухів. | ||
|
На першому етапі метою політичного перетворення було зміцнення керівної ролі КПРС в країні за допомогою пожвавлення Рад, встановлення в радянській системі поділу влади та елементів парламентаризму. З'являється новий вищий орган законодавчої влади - З'їзд народних депутатів СРСР і відповідні республіканські з'їзди. Вибори депутатів проходили в 1989-1990 рр.. альтернативно. З народних депутатів сформували постійно діючі Верховні Ради СРСР і республік. Запроваджувалася нова посада - голова Ради (від Верховного до рай-онного). Головою Верховної Ради СРСР став Генераль-ний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов (березень 1989 р.), головою Верховної Ради РСФСР - Б. М. Єльцин (травень 1990 р.). 1) Ще раніше (з середини 1987 р.) був проголошений курс на «гласність». Це було контрольоване владою пом'якшення цензури над засобами масової інформації, усунення «спецхранів» в бібліотеках, друкування раніше заборонених книг і т. п. Почалася діяльність з реабілітації жертв репресій. Різко посилився процес утворення нових політичних партій з украй вузької соціальної базою, зате самого широкого спектру: від монархістськими до анархістських. У республіках з'являються масові рухи і партії національної (а часто і націоналістичної) орієнтації. У Прибалтиці, Вірменії, Грузії і Молдавії вони отримали стійку більшість у Верховних Радах. У ряді великих міст Росії також виникли аналогічні суспільно-політичні утворення, різні за складом і цілям. Більшість нових політичних партій і рухів відкрито зайняло антикомуністичні і антисоціалістичні позиції, відображаючи зростаюче невдоволення народу нездатністю правлячої партії зупинити розвал економіки і падіння життєвого рівня. У країні починають складатися нові центри реальної вла-сти. Це були республіканські з'їзди народних депутатів і Верховних Рад, де відбувалося блокування політиків ліберально-демократичної орієнтації, що пройшли в «парламенти» на хвилі критики КПРС, і старих досвідчених партократів. Навесні і влітку 1990 союзні республіки прийняли декларації про державний суверенітет, що встановлювали пріоритет своїх законів над законами Союзу. Країна вступила в смугу дезінтеграції. Протягом десятиліть центр систематично перекачував матеріальні та фінансові ресурси з Росії в національні республіки, прагнучи де прискорити розвиток відсталих регіонів, де «умиротворити» народи, насильно включені до складу радянської імперії, вищими порівняно зі усією країною рівнем життя. Але, перетворивши Росію в «донора» і знекровивши її, у керівництва СРСР так і не вийшло зняти напружені відносини між націями. Велику роль тут зіграли і занадто сильний централізм в управлінні, і вказівки союзних органів, що треба робити в галузі використання природних ресурсів, демографічного, соціального та економічного розвитку республік без належного урахування їх власних інтересів, і численні факти неповаги національної культури, мови, звичаїв. Здавалося, що все було спокійно, говорилися мови про дружбу народів, а насправді не загасали осередки міжнаціональної ворожнечі, нерозуміння і розбіжностей. Комуністичну ідеологію пронизувала ідея про право націй на самовизначення аж до відділення. Єдина держава - СРСР - в усіх конституціях, починаючи з 1924 р., офіційно розглядалося як «добровільного союзу суверенних радянських республік», що володіють правом вільного виходу з нього. У республіках органи влади і управління, що мало відрізнялися за реальними повноваженнями від аналогічних органів в областях Російської Федерації, мали проте всі атрибути власної суверенної державності: законодавчі, виконавчі, судові, міністерства і т. д. В таких умовах горбачовська адміністрація, втрачаючи инициа-тіву, перейшла навесні 1990 р. до другого етапу політичних реформ. Поступово вони поширилися і на сферу державного устрою СРСР. Відмінними рисами цього етапу були: визнання постфактум зрушень в суспільних настроях, в дійсній розстановці політичних сил та їх законодавче оформлення; відмова від підтримки распадавшейся КПРС в її колишньому вигляді і прагнення перебудувати партію за зразком західної соціал-демократії з метою знайти підтримку у комуністів-реформаторів; ця програма була розроблена генсеком і його однодумцями, її схвалили, але вона так і не проводилася в життя; введення нової вищої державної посади - Президента СРСР і зосередження владних повноважень в президентському апараті за рахунок союзних радянських струк-тур, тратили контроль над ситуацією в країні і авторитет у суспільстві; в березні 1990 р. III з'їзд народних депутатів СРСР обрав Президентом СРСР М. С. Горбачова; 4) прямі переговори Президента СРСР з проводами республік про укладення нового Союзного договору. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||