| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.1 Система оптимізації ризиків | ||
|
В економічній літературі зустрічається кілька трактувань поняття "оптимізація": Вибір найкращого (оптимального) варіанта з безлічі можливих. Поліпшення якого процесу для досягнення його максимальної ефективності. Підвищення інтенсивності чого-небудь з метою досягнення високих результатів. У банківському менеджменті поняття "оптимізація" розглядається в різних аспектах: у додатку до оцінки грошових потоків, формування інвестиційного портфеля, прийняття рішення за структурою капіталу й активів банку. На основі вищесказаного, можна запропонувати наступний понятійний апарат: "оптимізація банківських ризиків - це процес визначення співвідношення окремих видів банківських ризиків, при якому забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності і рівнем фінансової стійкості банку". На сьогоднішній день проблеми оптимізації банківських ризиків висвітлені недостатньо. В цілому, окремі проблеми оптимізації банківських ризиків розглядаються у відриві від причин їх виникнення. Тому переважна більшість рекомендацій з оптимізації банківських ризиків мають обмежену придатність. Максимальна ефективність і дієвість процесу оптимізації банківських ризиків може бути досягнута лише за умови системного підходу, коли об'єктом аналізу стають всі сторони діяльності банку, всі виконувані ним операції, що розглядаються у взаємозв'язку і взаємозалежності. Згідно з класичним визначенням [16] система: має набір чітко ідентифікованих характеристик; складається із сукупності елементів (компонентів), об'єднаних впорядкованим чином; її компоненти знаходяться під впливом об'єднуючої їх системи; її поведінка змінюється при виключенні будь-якого з її компонентів. Тоді система оптимізації банківських ризиків передбачає: формування класифікації банківських ризиків, що відповідає особливостям виконуваних банком операцій і послуг; виявлення показників, характеризують окремі види банківських ризиків; визначення загального рівня ризику, що відображає максимально можливу ступінь ризику для банку; спрощення інтерпретації цифрової інформації банку з метою прийняття своєчасного і коректного рішення. Всі перераховані компоненти являють собою основні прийоми, за допомогою яких можна в тій чи іншій мірі оптимізувати банківські ризики. Природно, система оптимізації банківських ризиків є відкритою, оскільки процеси пошуку найбільш ефективних прийомів перебувають у постійній динаміці. При такому системному підході, проблеми, пов'язані з функціонуванням компонентів системи оптимізації банківських ризиків, розглядаються в контексті проблем всієї системи в цілому, що забезпечує цілісний підхід до їх вирішення і більш високу обгрунтованість рекомендацій. Система оптимізації банківських ризиків є складовою частиною ризик-менеджменту і служить базою для планування банківської діяльності, управління фінансовими потоками та банківськими ризиками. Перераховані компоненти системи оптимізації банківських ризиків потребують більш докладному висвітленні. Формування оптимальної класифікації банківських ризиків (даний аспект був детально вивчений в попередньому розділі) дозволяє банку виявити систему банківських ризиків, що враховує специфіку займаного банком сегмента ринку банківських послуг - клієнтської бази, кола виконуваних операцій, розміру власного капіталу та активів комерційного банку. Оптимальна систематизація банківських ризиків повинна відповідати російській практиці контролю за ними і реальному економічному стану в країні. Визначення складу показників, що характеризують банківські ризики, з метою їх оптимізації, на даний момент теж залишається досить актуальним. На початковому етапі побудови системи оптимізації банківських ризиків практично неможливо відразу встановити контроль за великою кількістю параметрів. Тому необхідно визначати обмежена кількість контрольованих показників, проте вони повинні бути підібрані таким чином, щоб керівництво банку могло ефективно відстежувати рівень прийнятих банком ризиків по основних позиціях. Наприклад, визначення кредитного ризику не є достатнім за допомогою наступного виразу де а - кредитний ризик; 5 - сумарна заборгованість на розрахункову дату; К - резерв на можливі втрати по позиках. Охарактеризувати кредитний ризик додатково можна розрахувавши ризик концентрації кредитів, наданих найбільшим позичальникам банку, а також коефіцієнти якості активів (відношення збитків за позиками до середнього розміру заборгованості по них або загальної суми позик). Для коректного вибору складу показників, що характеризують банківські ризики необхідно: детально вивчити існуючі методи оцінки певного виду банківського ризику; проаналізувати їх переваги і недоліки; проаналізувати застосовність методів оцінки ризиків у сучасних банківських умовах. Практична реалізація того чи іншого варіанту розрахунку банківського ризику повинна відповідати наявності відповідного програмного забезпечення та бази даних, рівня кваліфікації працівників та інших факторів. Слід враховувати, що результати, отримані при застосуванні різних методів оцінки певного ризику, можуть різнитися між собою, і, тому не можуть служити остаточним аргументом при прийнятті рішень з управління банківськими ризиками (вони служать лише одним з таких аргументів). Досвід та інтуїція співробітників, котрі приймають рішення в області певного ризику, можуть бути більш істотними, ніж наявність точних і загальновизнаних методів вимірювання ризику. Як правило, на початковому етапі побудови системи оптимізації ризиків банк формує систему (обмежень) лімітів, яка визначається трьома компонентами: розміром ризику, тривалістю періоду впливу, ймовірністю настання негативної події. Облік тимчасової складової ризику потребує диференційованого підходу до формування лімітів на однотипні операції різної тривалості. Отже, система лімітів банку повинна бути структурована по: контрагентам; видами операцій; терміновості операцій. Вважається, що в цілому більш деталізована структура обмежень повніше враховує ризики, які приймає на себе банк. Проте надмірна деталізація може зробити таку структуру громіздкою і нежізненоспособной [16]. Таким чином, визначення складу показників, що характеризують банківські ризики, є лише однією зі складових оптимальної системи оптимізації банківських ризиків у комерційному банку. Іншим важливим напрямком оптимізації банківських ризиків є визначення загального рівня ризику, що відображає максимально можливу ступінь ризику для банку. Даний напрямок дозволяє оцінити загальну ймовірність отримання збитків або прибутку при здійсненні функцій банком, а також прийняти негайне оптимальне практичне рішення в конкретній ситуації. Щоб визначити ступінь допустимості загального розміру ризику банку необхідно внутрішні ризики скоригувати на зовнішні. В результаті отримуємо наступну розрахункову формулу загального ризику банку? н = + Р2 + Рз + .. + Рп Е К де Н - ступінь допустимості загального ризику банку; Р - ризики банку з 7-м операціям або зважені з урахуванням ризику активи (/ = 1, 2, ..., п) ; Е - ризики країни; К - капітал банку. В основу оцінки взяті такі критерії: Н = 0 - 5 - низький рівень ризику; Н = 5 - 10 - середній рівень ризику; Н = 10 - високий рівень ризику. Показник загального ризику відображає максимально допустимий ступінь ризику вкладень та їх можливого знецінення за певний період, після чого слід крах банку, якщо Н 10. Якщо, наприклад, Н = 2, то банк деякий час може не контролювати свої ризики, а звернути увагу на більш доцільне побудова відносин з клієнтами, а також на розрахунок ризику кредитування конкретного позичальника. Для російських комерційних банків Центральним банком Росії Інструкцією № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій" [5] розроблені коефіцієнти ризиків для різних груп активів банку в залежності від ступеня ризику вкладень і їх можливого знецінення, які наведені в табл. 5. Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку (сум залишків) коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або його (їх) частини на коефіцієнт ризику (у відсотках), поділений на 100%. Таким чином, на загальний рівень банківського ризику впливає модифікування структури активів банку шляхом визначення найбільш вигідних рішень для банку і формування достатньої величини капіталу. Поставлену задачу передбачається вирішувати за допомогою математичних моделей оптимального розподілу тимчасово вільних грошових коштів з метою максимізації прибутковості банку та мінімізації ризику (максимізація надійності). Так як при правильно розробленої стратегії банку коефіцієнт ризику повинен бути мінімальний, то розрахувавши ймовірність загальних втрат банк може або відхилити, або здійснити плановану операцію. Даний спосіб оптимізації банківських ризиків простий у розрахунках, проте, він має цілий ряд недоліків: може використовуватися тільки в головних банках, які володіють власним капіталом (в філіальної мережі може бути реалізований лише за деяких поправках і змінах); не враховує позабалансові ризики, а також не показує ризик ліквідності в часі. Даний напрямок слід доповнювати іншими способами виявлення оптимальних ризиків. В даний час першорядними стають питання застосування сучасних математичних методів у вирішенні завдань з оптимального керування ризиками активних операцій. Сутність даних методів полягає в оптимізації структури активів, виходячи з якого-небудь одного критерію або декількох критеріїв, що характеризують рівень банківського ризику. У загальному вигляді така задача може бути сформульована таким чином: нехай Р = / (х ") - один з критеріїв якості роботи банку; х е X; х = (х1, х2, .., хп) - вектор варійованих параметрів - вкладень банку в різні активи, що приносять доходи; X = (х)> 0,] = 1, т} - допустиме замкнутий безліч варійованих параметрів; / - деяка функція х. Завдання оптимізації зводиться до визначення вектора оптимальних параметрів х0 е X такого, що / (х0) = ор! / (х). (18) Рішення задачі дозволяє максимізувати (мінімізувати) один з критеріїв якості роботи банку, при цьому значення інших критеріїв повинні бути не гірше їх допустимих величин. Однак, на практиці об'єктивно виникає потреба одночасно оптимізувати всі критерії, вирішити дану задачу можна за допомогою векторної оптимізації [20]. Описані методики, які наведені в монографії "Управління активами банку на основі оптимізаційних методів" В. В. Тена, Б. І. Герасимова і А. В. Докукина, можна вважати універсальними і гнучкими. З їх допомогою банки можуть досягати прийнятних компромісних рішень задачі оптимізації різних коефіцієнтів. Найбільш важливою перевагою пропонованих методик є їх реалізація в загальнодоступній середовищі електронних таблиць Бхзе1. Вони можуть бути легко змінені самим користувачем-економістом без участі фахівця-програміста (адже методики, описані за допомогою спеціалізованих програмних мов сильно схильні неточностей , невідповідностям правильних обчислень, рішень певних завдань). Однак слід не забувати, що дані методики являють собою тільки один з елементів системи оптимізації банківських ризиків. Наступним компонентом оптимізації банківських ризиків є спрощення відображення цифрової інформації банку з метою прийняття своєчасного і коректного рішення. Останнім часом особливий інтерес представляє графічна інтерпретація даних банку, що дозволяє виявити недоліки фінансового стану банку і прийняті на себе ризики. Тому даний напрямок розглянемо більш детально в наступному підрозділі. На закінчення слід зазначити, що перераховані прийоми системи оптимізації банківських ризиків дозволяють в тій чи іншій мірі реалізувати основну стратегію банку: визначити те окреме безліч рішень з усіх потенційно можливих, які забезпечать банку отримання максимального середнього прибутку або мінімального рівня ризику. Крім того, розглянуті напрямки надають можливість: визначати реальну кількісну міру банківського ризику, оцінювати і порівнювати наслідки і доцільність тих чи інших банківських операцій, формалізувати і накопичувати досвід банку з вивчення банківських ризиків, зменшувати ступеня невизначеності знань про ризики об'єкта досліджень та результатах його використання, прогнозувати, планувати ризики, проводити діагностику ризику - встановлення джерела і природи ризику. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||