| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2. СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ | ||
|
Продуктивні сили. Це фактори виробництва і ресурси, покликані створювати національне багатство, що забезпечують ріст продуктивності праці. Разом з тим слід враховувати, що як економічна категорія продуктивні сили є абстракція, що відображає сукупність всіх сил, застосовуваних людством для створення матеріальних основ своєї життєдіяльності. Можна сказати, що продуктивні сили є сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії. Продуктивні сили виконують функції освоєння і перетворення природи, обміну речовин між людиною і природою для забезпечення умов існування суспільства. Рівень розвитку виробляй-них сил характеризує ступінь оволодіння людиною силами при-пологи і знаходить своє вираження у зростанні продуктивності праці, збільшенні багатства нації. Можна виділити продуктивні сили першого і другого порядку. Елементами продуктивних сил першого порядку є люди (сукупні працівники) і засоби виробництва (система засобів і предметів праці). До продуктивним силам другого порядку відносяться будь-які фактори виробництва, сили природи і суспільства (природні ресурси, наука, кооперація праці), які включаються в процес виробництва часто опосередковано, через проміжні ланки. Особисті і речові фактори утворюють складну систему взаємодії, ефективність якої визначається технологією і організацією виробництва. Технологія визначає послідовність виробничих операцій і являє собою сукупність-ність різноманітних методів виготовлення, зміни форми, властивостей, стану предметів праці. Організація виробництва озна-чає узгоджене функціонування всіх його ланок, які забезпечують-вающих єдність і впорядкованість всього виробництва для досягнень-вання високої продуктивності праці, випуску високоякісних-ної продукції. Останнім часом все більший вплив на виробниц-тво надає інформаційний фактор. Він прийняв такі масштаби, що зараз мова йде про перехід суспільства від індустріальної стадії до "інформаційного суспільства". Продуктивні сили вивчаються різними науками: технічними і технологічними, інженерної психологією, фізіологією праці та ін Економічна ж теорія вивчає громадську природу продуктивних сил, їх рівень і характер, структуру і функції. Рівень продуктивних сил визначається декількома параметрами: висотою кваліфікаційного, загальноосвітнього, культур-но-технічного рівня сукупного працівника; ступенем розвиненості технології і засобів праці; рівнем впроваджених у виробництво наукових досягнень; масштабом оволодіння силами природи. Характер продуктивних сил, на відміну від їх рівня, що висловила технологічну сторону, дає уявлення про громадську організацію продуктивних сил, вказує на їх зв'язок з поділом і кооперацією праці, ступенем усуспільнення засобів виробництва. Тому в різних країнах рівень продуктивних сил може бути однаковий, а характер різний. До громадських продуктивним силам відноситься і продуктивна сила спільної праці, обумовлена його поділом і кооперацією. Даний вид продуктивних сил відображає їх суспільну природу, оскільки обидва компоненти - люди і засоби виробництва - можуть стати такими тільки будучи включеними в систему виробничих, економічних відносин. Виробничі відносини. У процесі праці на основі відносин людей до природи складаються і певні відносини людей один до одного. Так як вони обумовлені виробництвом матеріальних і духовних благ, а також послуг, то і називаються виробничими відносинами. Виробничі відносини - це реальні, об'єктивні відносини людей один з одним, суспільні умови виробництва матеріальних і духовних благ і послуг і, нарешті, економічні відносини. Однак виробничі та економічні відносини не тотожні один одному. Виробничі відносини охоплюють тільки виробництво, економічні - весь відтворювальний процес, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання. Виробничі відносини утворюють відносно самостійну, складну ієрархічну систему зі своїми рівнями, структурою, суб'єктами та об'єктами. Цю систему можна розглядати вать під різними "зрізами" залежно від мети аналізу та критеріїв класифікації входять до неї елементів. Так, в ній можна виділити відносини за фазами відтворення, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання. Систему можна класифікувати за рівнями власності: державна, колективна, приватна і т. д. Деталізація системи може здійснюватися також за формами та рівнями організації виробництва і за іншими ознаками. Суб'єктами виробничих відносин є індивіди, соціальні групи, трудові колективи, суспільство. В економічній системі до суб'єктів виробничих відносин відносяться асоційовані суб'єкти господарювання та суб'єкти власності: держава, фірми (підприємства), домашні господарства. Можна виділити наступні види виробничих відносин: а) між окремими державами (міжнародні виробничі відносини); б) між державою і фірмами (підприємствами); в) між окремими підприємствами; г) всередині підприємства між його підрозділами; д) між державою і домашніми господарствами та ін Причиною виникнення відносин між економічними суб'єктами є властиві їм потреби та інтереси. Потреби зазвичай розглядаються як потреба у чомусь, умова для існування. Інтереси - об'єктивна спрямованість діяльності людей щодо задоволення своїх потреб. Для їх задоволення люди вступають у спільну виробничу діяльність і обмінюються цією діяльністю, тобто вступають у виробничі відносини. Вирішальну роль у формуванні економічних інтересів відіграють відносини власності. Ще А. Сміт вказував, що людина, яка не в змозі купувати ніякої власності, не може мати інших інтересів, як їсти побільше і працювати поменше. Взаємодія різних, разнонап-равленних інтересів суб'єктів утворює економічне протиріччя. Воно властиво кожному виробничому відношенню і виступає джерелом його саморуху. Виробничим відносинам притаманні такі якості, як об'єктивність, матеріальність, историчность.Объективность означає незалежне від волі і бажання людей їх існування. Особливість же виробничих відносин полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в суб'єктивних діях учасників виробництва. Матеріальність проявляється у похідному (залежному) характері відносин від поділу та організації праці в суспільстві. Історичність є приналежність виробничих відносин до конкретної економічної системі, їх розвиток у часі. У системі виробничих відносин можна виділити два великих "блоку": організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. В основі поділу лежить наявність двох різних структуроутворюючих начал: організація економіки та привласнення коштів і результатів виробництва. Подібне вичленовування необхідно для аналізу і є досить умовним, оскільки в реальній дійсності обидва види відносин тісно переплетені, обумовлюють один одного і входять один в одного. Організаційно-економічні відносини - це відносини, виникаючі між економічними суб'єктами в процесі організа-ції виробництва. Їх можна розглядати як елемент (підсистему) виробничих відносин і як відносно самостійну систему відносин, в основі якої лежать спосіб, форми і методи організації взаємодії елементів економічної системи. Оскільки ці способи, форми і методи для різних економічних систем різні, в кожній конкретній системі існують свої специфічні організаційно-економічні відносини. Разом з тим можна знайти щось спільне у цих відносинах: поділ і спеціалізацію праці, його кооперування, концентрація і комбінування виробництва, господарський механізм. Ступінь розвитку організаційно-економічних відносин характеризує рівень організації виробництва. Структура і склад організаційних відносин розглядаються на різних рівнях, у різних "зрізах", у зв'язку з чим виділяються наступні види відносин: по організації виробництва і управління; по забезпеченню безперервного функціонування економічної системи - організації кругообігу і обороту капіталу (фондів), грошей, товарів, ресурсів; з організації та забезпечення функціонування ринку та ринкової інфраструктури; по створенню систем ціноутворення, системи оплати праці та матеріального стимулювання та ін Соціально-економічні відносини відрізняються від організаційно-економічних тем, що виражають відносини між людьми за допомогою їх ставлення до речей і благ. А так як до останніх можна ставитися тільки як до своїх або чужим, то в даному випадку визначальну роль відіграють відносини власності. Вони займають виключно важливе положення в економічній системі. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||