| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.5. Структуризація розділів фінансового менеджменту | ||
|
В основу об'єктно-цільового підходу закладається структуризація об'єктів управління, тобто його логіка задається питанням: «Чим повинен управляти фінансовий менеджер?» У цьому випадку вихідним моментом у структуруванні фінансового менеджменту є його трактування як системи заходів з оптимізації балансу підприємства, завдяки чому вдається відокремити основні об'єкти, управління якими якраз і входить до компетенції фінансового менеджера. Вище зазначалося, що основною метою фінансового менеджменту як складової частини системи управління діяльністю підприємства є підвищення добробуту його власників, а один з основних кількісних критеріїв цього підвищення - збільшення їх капіталу. Формалізація способів досягнення цієї мети здійснюється шляхом формування деякої фінансової моделі підприємства, опису її базових параметрів і способів управління ними. Як відомо, найкращою фінансовою моделлю підприємства виступає його бухгалтерська (фінансова) звітність, причому центральне місце в ній займає баланс. Практично будь-які операції фінансового характеру негайно позначаються на структурі та змісті балансових статей, тому, відстежуючи їх динаміку і вибираючи дії, що сприяють оптимізації балансу, можна впливати на рівень оптимальності фінансової моделі в цілому, а, отже, і на ступінь досяжності основної мети - нарощування капіталу власників. При цьому підході відокремлення і послідовність розділів фінансового менеджменту задаються структурою розділів основних звітних форм - балансу, звіту про прибутки і збитки та звіту про рух грошових коштів, а основними об'єктами виступають: необоротні активи, фінансові вкладення, виробничі запаси, дебіторська та кредиторська заборгованості, капітал , резерви та ін Таким чином, і цьому підході основою структуризації яв-ляется фінансова модель підприємства, структура якої й задає розділи фінансового менеджменту. У відомому сенсі можна говорити про домінанту статичного аспекту діяльності менеджера (в основі фінансової моделі - бухгалтерський баланс, що відображає статус-кво в засобах і джерелах на дату звіту, тобто є статичним за визначенням). Процедурно-цільовий підхід базується на структуризації процедур фінансового менеджменту, тобто його логіка задається питанням: «Які ключові процедури в системі заходів по досягненні основної мети діяльності підприємства повинен виконувати фінансовий менеджер?» Цей підхід був, по суті, наведено в попередньому розділі, коли як системоутворюючого критерію була обрана сукупність базових це ^ лей, якими в загальному випадку повинен керуватися фінансовий менеджер, і відповідних процедур, що забезпечують їх досягнення: непогіршення положення компанії на ринку благ і факторів виробництва; оптимізація інвестиційної компоненти фінансової діяльності компанії; оптимізація фінансової структури компанії; генерування п середньому прийнятною прибутку і рентабельності; Наведений підхід являє собою реалізацію стандартного програмно-цільового підходу до управління діяч-ністю складного об'єкта. У цьому випадку насамперед ідентифіковані локальні цілі діяльності фінансового менеджера, а далі, виходячи з цих цілей, послідовно відокремлюються процедури (програми дій) щодо досягнення кожної мети, під які формулюються відповідні підцілі, категорії, механізми та методи. Таким чином, в цьому підході основою структуризації виступає відокремлення основних розділів діяльності фінансового менеджера; тут домінує динамічний аспект його діяльності. Третій підхід, умовно званий об'єктно-процедурним, синтезує обидва вищенаведених підходу за рахунок об'едйне-ня статичного і динамічного аспектів діяльності фінансового менеджера. Логіка тут досить очевидна і грунтується на тому обставину, що і перший, і другий підходи мають очевидні слабкості. Так, перший підхід базується на представленої в бухгалтерській звітності сукупності об'єктів управління, що мають очевидний і безпосередній інтерес з боку фінансового менеджера. Разом з тим, бухгалтерська звітність побудована таким чином, що вона дозволяє з тією чи іншою повнотою відповісти лише на перші чотири із сформульованих у попередньому розділі п'яти ключових питань. Виняток становить останнє питання - забезпечення ритмічності поточної платіжно-розрахункової дисципліни, - який, природно, за своєю суттю не може знайти відображення в періодичної бухгалтерської звітності. Для багатьох підприємств, особливо невеликих за розміром, саме ритмічність розрахунків має першорядну важливість, однак її характеристика, методи управління і контролю лише частково стосуються системи бухгалтерського обліку і не знаходять відображення в звітних даних. Об'єктивності заради слід також відзначити, що виняткова орієнтація на звітність має ще й той недолік, що такий важливий об'єкт уваги, як фінансові відносини, також не знаходить в ній безпосереднього відображення. Що стосується другого підходу, то його основний недолік криється в тому, що в ньому в явному вигляді не виділені об'єкти управління, тому потрібні додаткові дії з їх відокремлення, які, не виключено, можуть вплинути і на склад і зміст процедур діяльності фінансового менеджера. Крім того, у наведеній постановці обидва підходи ставилися до діяльності фінансового менеджера в ситуації стабільного функціонування підприємства; разом з тим не виключений варіант, коли ця стабільність порушується, тобто умови прийняття рішень в галузі фінансів не носять характеру рутинних, заздалегідь прогнозованих і до певної міри структуровані; наприклад, дії в умовах фінансової скрути, обгрунтування обсягів і способів великого запозичення коштів, рішення в умовах інфляції і т. п. Саме тому статична фінансова модель, інформаційно базується на звітності, логічно доповнюється динамічної компонентою діяльності менеджера, що і дозволяє структурувати фінансовий менеджмент як практичну діяльність у вигляді ряду взаємопов'язаних розділів. Зокрема, у додатку до великому підприємству, якому властиві найбільш різноманітні варіанти управлінських рішень фінансового характеру, сукупність цих розділів може бути такою: Блок 1. Фінансовий менеджмент: логіка дисципліни, її структура, зміст, понятійний апарат. Блок 2. Аналіз і планування в системі фінансового менеджменту. Блок 3. Фінансові рішення щодо активів ком-мерческой організації. Блок 4. Фінансові рішення щодо джерел коштів комерційної організації. Блок 6. Управління поточними грошовими розрахунками. Блок 7. Фінансові рішення в нетипових ситуаціях. Наведена блокова структура базується на наступних досить легко обгрунтовуємо посиланнях: фінансовий менеджмент як самостійний напрям, що розуміється як наука і мистецтво управління фінансами господарюючого суб'єкта, сформувався на стику трьох великих наукових напрямів: загальна теорія управління, неокласична теорія фінансів та бухгалтерський облік; фінансовий менеджмент являє собою реалізацію спільних ідей управління в додатку до конкретного об'єкта - фінансам господарюючого суб'єкта - і тому з необхідністю має враховувати загальні принципи і логіку загальної теорії управління; досягнення основної мети будь-якої компанії - підвищення добробуту її власників - з позиції фінансового менеджменту забезпечується системою заходів щодо наступних п'яти локальних цільових об'єктів: зовнішнє середовище (ринки), ресурси, джерела фінансування , прибуток і рентабельність, платіжно-розрахункова дисципліна; неспонтанно прийняттю будь-якого рішення фінансового характеру завжди передує аналітичне його обгрунтування, закрепляемое у вигляді деяких планових завдань або орієнтирів; в відповідно з відокремленням локальних цільових об'єктів практичний фінансовий менеджмент включає наступні області: (а) оцінка становища на ринках і планування заходів щодо його непогіршення (яке майнове і фінансове становище фірми і її місце в конкурентному середовищі?); (б) управління активами (куди вкласти фінансові ресурси?); (в) управління джерелами фінансування (звідки взяти необхідні ресурси?); (г) управління прибутком і рентабельністю (які заходи сприяють прибуткової роботи ?); (д) управління поточними грошовими розрахунками (які заходи оптимізують платіжно-розрахункову дисципліну?); більша частина фінансових рішень із зазначених вище п'яти областям деталізується в Залежно від відокремлення конкретні? об'єктів управління, причому в найбільш систематизованому вигляді ця деталізація може бути виконана відштовхуючись від структури балансу як основної форми звітності, що представляє собою найбільш досконалу з доступних фінансових моделей підприємства; фінансова діяльність виконується як у стабільному повторюваному режимі, так і в умовах дії ряду факторів, значущість, приложимость до конкретного підприємства або дія яких обмежені (значуща інфляція, міжнародні аспекти управлінської діяльності, банкрутства, зміни організаційно-правової форми та істотні структурні зміни та ін.); особливості фінансової діяльності в умовах дії даних факторів доцільно описати окремим блоком. Описаний підхід в області теорії і практики управління фінансами, що сповідували представниками англо-американської школи, безумовно, домінує у світі, проте в деяких економічно розвинених країнах можна бачити і інші підходи. Зокрема, в Німеччині проблеми управління фінансами підприємства, по суті, розділені на два напрямки: концептуальні основи теорії фінансів, включаючи логіку прийняття рішень фінансового характеру, що мають стратегічну спрямованість, розглядаються в курсі дисципліни «Фінансування та інвестиції», а питання тактичного та оперативного управління фінансами - в курсі «Контролінг», який, по суті, включає в себе багато розділів з курсів «Фінансовий менеджмент» і «Управлінський облік» в їх англо-американської трактуванні. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||