| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.2. ТЕОРІЯ МОНОПОЛІЇ. АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ | ||
|
Термін "монополія" у буквальному значенні слова означає "єдиний продавець товару". У сучасних умовах він використовується для позначення різних ринкових ситуацій. Основними ознаками монополізму виступають монопольні ціни і монопольні прибутки. Критерієм оцінки ступеня монополізації в даний час служить частка господарської одиниці у виробництві та в обсязі продажів. Наприклад, відповідно до законодавства ФРН домінуюче становище підприємства або групи підприємств на ринку виникає, якщо на одне з них припадає понад 1/3 всього обороту на ринку. У США протягом декількох десятиліть цей показник встановлювався виходячи з частки чотирьох найбільших фірм. У вітчизняній господарській практиці рекомендується розглядати в якості займають домінуюче становище на ринку тих учасників господарського обороту, частка яких становить понад 70%. Ступінь монополізації для підприємств, частка яких становить від 35 до 70%, визначається диференційовано. Зокрема, виявляється їх вплив на реалізацію товарів (умови, ціни і т.д.) на ринку з урахуванням його географічних кордонів. До початку XX в. монополії виникали в обмежених сферах. Пізніше процеси монополізації стають закономірними, що пов'язано з умовами виробництва, конкуренції, посиленням організуючого начала. Процес монополізації не виключає конкуренцію. Конкурентна боротьба відбувається всередині монополій (за ціни, квоти, контрольний пакет акцій), між монополіями, між монополіями і аутсайдерами. Фірма має монопольну владу в разі, якщо вона може впливати на ціну свого товару, змінюючи обсяги його пропозиції. Ступінь цієї влади залежить від наявності товарів-замінників, частки в загальних продажах на ринку. Поведінка фірми-монополіста в чому залежить від споживчого попиту. Монополіст може піти двома шляхами: або обмежити обсяг продажів, підтримуючи високі ціни, або збільшити його, знизивши ціну. Загальною умовою максимізації прибутку монополії є рівність граничних витрат і граничного доходу. В економічній науці існують різні підходи до визначення сутності монопольної влади. Одні визначають її як можливість індивідуального (колективного) виробника (продавця) контролювати ринкову ціну на свій товар. Інші пов'язують монопольну владу зі здатністю фірми встановлювати ціну вище граничних витрат. Прагнення до досягнення монопольної влади обумовлено бажанням володіти більшою міццю, отримувати більше прибутку, користуватися великим престижем. Влада потужних господарських одиниць дозволяє їм довільно змінювати ціни, свідомо регулювати хід ринкових операцій в своїх інтересах. Як зауважив американський економіст А. Пігу, саме очікування вигод, пов'язаних з монопольною владою, служить фактором, що сприяє її формуванню. Американський економіст М. Фрідмен називає три основних джерела монопольної влади: технічні обставини (коли існування всього одного виробника або підприємства більш доцільно в технічному відношенні); пряма або непряма урядова підтримка; приватний змова між окремими особами. Деякі економісти вважають, що основою ринкової монопольної влади є обмеження числа продавців, концентрація пропозиції якого товару (послуги) в руках невеликої групи найбільших виробників галузі. У сучасних умовах отримати монопольну владу можна не так шляхом досягнення певних розмірів виробництва, скільки завдяки володінню унікальною технологією, недоступною дрібному і середньому бізнесу. Монопольна влада досягається не тільки природним шляхом, завдяки особливому монопольному становищу виробника і продавця, але і штучно - може бути надана державними, місцевими органами влади. Багато західних економістів вважають державу найважливішим джерелом монопольної влади. Факторами, що впливають на ступінь монопольної влади, є: економічний потенціал фірми; передбачуваний прибуток; масштаби інновацій; наявність виробничих секретів; високі бар'єри (перешкоди) для появи конкурентів; конкуренція з боку інших фірм, що випускають аналогічну продукцію; володіння ринковою інформацією. Носіями монопольної влади виступають держава, фірми, окремі фізичні особи. Монопольною владою володіють як великі, так і середні, дрібні фірми, що мають певні переваги порівняно з конкурентами. Виділяють нижчі і вищі форми монополіі.Нізшіе форми-тимчасові союзи та угоди, що виникають з метою досягнення конкретного проекту. Вищими формами монополій є картель, синдикат, трест, концерн. В економічній теорії виділяють чотири види монополії: природну, організаційну, технологічну та економічну. Природна монополія-складається ситуація, коли єдина фірма обслуговує весь ринок внаслідок мінімізації витрат виробництва і високої ефективності такої ринкової структури (водо-, енерго-, газопостачання). Іноді природна монополія зумовлена обмеженістю (унікальністю) певних факторів і умов виробництва, зокрема природних ресурсів. Держава надає природним монополіям виняткові привілеї з обслуговування населення даного регіону, однак зберігає за собою право контролювати їх діяльність. Організаційна монополія-об'єднання однорідних за профілем діяльності підприємств і організацій (галузеві міністерства, концерни, асоціації, корпорації). Технологічна монополія (технічна, виробнича) - різновид природної монополії. У цьому випадку підприємство (об'єднання) контролює виробництво і реалізацію певної продукції. Специфіка технології виробництва такої продукції обумовлює великі розміри підприємства. Економічна монополія - виникає або в силу договору між різними господарюючими суб'єктами, або в результаті конкуренції з приводу угод про квоти, цінах, ринках збуту. На практиці існують і інші види монополій, наприклад закрита (захищена юридичними нормами, що обмежують конкуренцію) і відкрита (при якій одна з фірм стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції). Підприємницька монополія-ринок, при якому одна або кілька фірм контролюють основну частку виробництва в галузі. Двостороння монополія - являє собою ринкову ситуацію, в якій єдиному продавцю (монополісту) протистоїть єдиний покупець (монопсонист). Державна монополія-ринок, коли держава є єдиним продавцем-якої продукції на території країни. Монополії встановлюють. Монопольні ціни, що складаються з витрат і монопольного прибутку. У структурі монопольного прибутку можна виділити: середній прибуток, надлишкову прибуток і монополістичну надприбуток. Першу привласнюють всі звичайні підприємницькі фірми в умовах внутрішньої і міжгалузевої конкуренції. Друга являє собою різницю між суспільними й індивідуальними витратами виробництва даної фірми. Третя - специфічна форма, коли на користь монополії через монопольну ціну присвоюється частину прибутку, створюваної на інших підприємствах. Монопольна ціна встановлюється не довільно, а визначається характером витрат і умовами попиту. Ціна в умовах монопольної влади завжди вище, ніж в умовах досконалої конкуренції. У деяких випадках фірми встановлюють різні ціни для різних покупців, тобто проводять цінову дискримінацію. Для проведення цінової дискримінації необхідні наступні умови: продавець повинен бути монополістом; продавець повинен бути в змозі розділити покупців на групи; неможливість перепродажу товару; володіння монопольною владою, тобто здатністю контролювати виробництво і ціноутворення. Розрізняють три види цінової дискримінації: ненавмисна, або досконала, - коли на одиницю од-нородного товару встановлюється ціна, рівна ціні попиту; встановлення цінових знижок; поділ покупців на окремі групи і встановлення відповідних цін. Важливе економічне наслідок монополізму полягає в тому, що монополіст вважає вигіднішим продавати менший обсяг продукції за вищими цінами. Це означає, що монополія використовує ресурси менш раціонально, ніж кон-яка курирує фірма. Монополія - це, як правило, велика фірма, тому вона може домогтися низьких витрат завдяки позитивному ефекту масштабу (дрібні фірми не отримали б такого ефекту). Але даний ефект не досягається повністю. Монополією важко керувати, контролювати її діяльність. Монополіст в меншій мірі прагне впроваджувати нові технології, ніж підприємець в умовах конкуренції. Тому його фактичні витрати більше, ніж мінімальні. Витрати підвищуються в чому й завдяки тому, що монополія здійснює витрати на підтримку бар'єрів, що перешкоджають проникненню в галузь інших компаній. Негативні наслідки монополізму призводять до штучного утворення дефіциту продукції і роздування цін; створюють загрозу конкуренції, а отже, і ефективності виробництва; зводять бар'єри, що перешкоджають входженню в галузь, що за відсутності конкуренції може привести до затримки науково -технічного прогресу. Тому держава в усіх країнах проводить антимонопольну політику. Антимонопольне регулювання - специфічна форма дер-жавного контролю і регулювання ринкових відносин, структури ринку, рівня і масштабів конкуренції з метою підвищення ефективності економіки. Його можна визначити і як реалізацію державою комплексу економічних, законодавчих та адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення розвитку ринкової конкуренції, недопущення надмірної монополізації ринку і зловживання монопольною владою з боку господарюючих суб'єктів. Антимонопольне регулювання здійснюється практично в усіх країнах, базуючись або на антитрестовском законодавстві (США, Канада, Японія), або на законодавстві по боротьбі з обмежувальної господарською практикою (скандинавські країни), або на відповідних нормах, закріплених великими міжнародними угодами (ЄС, СОТ). Головним інструментом антимонопольного регулювання є антимонопольне законодавство, вперше прийняте наприкінці XIX в. в Канаді та США. Уряду в цих країнах встановили ряд правил, що відносяться до організації капіталу і змістом укладених договорів. У Європі антимонопольне законодавство набуло широкого розвитку після Другої світової війни. У ряді країн були прийняті закони, спрямовані проти недобросовісної конкуренції, включаючи шахрайство у виробництві і торгівлі. Вони були покликані запобігти монополізації ринку, антиконкурентну злиття компаній, змови про ціни та ін У всіх розвинених країнах на загальнодержавному рівні діють антимонопольні органи, які відповідають за розробку і реалізацію антимонопольної політики. У США - це Федеральна торгова комісія і антитрестовский відділ міністерства юстиції, очолювані помічником міністра; в ФРН - Федеральне управління у справах картелів; у Великобританії - Департамент охорони інтересів споживачів і цін, Комісія з питань злиття та монополізації, Судова палата з питань вільної торгівлі та обмежувальних заходів; у Франції - Рада у справах кон-куренції; в Швеції - Державне бюро з питань цін і картелів і Антитрестівське управління; в Японії - Комісія з питань вільної торгівлі. В даний час антимонопольне регулювання являє собою гнучку систему постійно діючих і мобільно перебудовуються заходів і санкцій, що носять обмежувальний, заборонний і заохочувальний характер і заснованих на принципах економічної доцільності та ефективності. Так, об'єднання фірм (вертикальне, горизонтальне, конгломера-активне) не можна вважати свідомо негативним явищем, так як воно може підвищити ефективність виробництва за рахунок зни-ження витрат шляхом зростання масштабів виробництва і прид-тенія додаткових переваг, якими володіла кожна фірма (наявність високопрофесійних менеджерів, оригінальних наукових розробок і т.д.), сприяти вирішенню фінансових проблем учасників угоди, дисциплінувати управляло чих корпорацій, удосконалювати організацію поставок і т. д. Деякі види і форми монополій сучасна західна економічна наука і законодавство вважають нормальним явищем. Не можна карати фірму, яка захоплює значну частку ринку шляхом випуску унікального товару або впровадження нової технології. Уряди багатьох країн, враховуючи переваги і недоліки великих компаній, не перешкоджають утворенню ефективного великомасштабного виробництва. _ | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||