Головна
Головна → 
Фінанси → 
Банківська справа → 
« Попередня Наступна »
В. М. Нікітін, І. Н. Юдіна. ГРОШІ, КРЕДИТ, БАНКИ, 2004 - перейти до змісту підручника

3.4. Типологія російських комерційних банків

У банківській системі склалися різні типи кредитних установ, що якісно відрізняються один від одного за джерелами ресурсів, характером розміщення, стратегіям розвитку тощо Найважливіші «типові» відмінності між банківськими інститутами зумовлювалися наступними обставинами: типом інтеграції банку з виробничим капіталом; розміром банку; господарським профілем корпоративної клієнтури банку; наявністю або відсутністю участі держави в управлінні;
Тип інтеграції з виробничим капіталом визначає функцію, яку виконує банк по відношенню до сектору нефінансових підприємств: працює банк на чисте залучення коштів з ринку для кредитування своєї корпоративної клієнтури (банк-«донор») або навпаки - на розміщення залучених від неї коштів на грошових і фінансових ринках (банк- «акцептор»). Як найбільш активних чистих кредиторів нефінансових підприємств виступають корпоративні банки. Для «незалежних» банків, не пов'язаних з підприємствами-якими майновими та організаційними відносинами, операції з корпоративними клієнтами, навпаки, переважно служать джерелом чистого залучення ресурсів з подальшим їх розміщенням на грошових і фінансових ринках. Банки-центри фінансово-виробничих холдингів займають проміжне положення між двома цими типами, осу-ществляя чисте кредитування нефінансового сектора, але менш інтенсивно, ніж корпоративні банки.
Розмір банку був одним з основних факторів, що визначають структуру ресурсів, що залучаються банком для чистого кредитуванні нефінансового сектора - у разі якщо банк був «донором», і структуру розміщення надлишкових ліквідних ресурсів - у разі, якщо по відношенню до корпоративної клієнтури банк виступав як «акцептор». Для великих банків-«донорів» головним джерелом залучення ресурсів під чисте кредитування корпоративних клієнтів були кошти нерезидентів, про що говорить тісний зв'язок між двома цими показниками. Дрібні і середні банки, не ма-ють міжнародних кредитних рейтингів, що не володіють адекватними організаційними каналами для роботи із закордонними контрагентами, «задовольнялися» залученням відсутніх ресурсів з внутрішніх джерел (від населення, а також з внутрішнього міжбанківського ринку). У разі, якщо банки виступали як «акцептора», напрямки розміщення ними надлишкових ресурсів також істотно відрізнялися залежно від їх розміру. Великі банки, що володіють надлишковою грошовою ліквідністю, розміщували її переважно на валютному ринку або ринку державних цінних паперів. Дрібні банки істотно програвали великим в можливості ефективної участі на цих ринках - в силу важкодоступність для них статусу дилера і маркетмейкера (високі вимоги до масштабів обороту), дефіциту відповідних технологій, структур, кадрів, територіальної віддаленості. Звідси, мають надлишкову ліквідність дрібні банки більшою мірою орієнтувалися на її розміщення на внутрішньому міжбанківському ринку (кредитування банків-«донорів»).
Профіль корпоративної клієнтури банку визначає якість і структуру його кредитного портфеля. Можуть бути виділені чотири основні типу корпоративної клієнтури. Перший тип - зовнішньоторговельні організації, імпортери - найбільш благополучний сегмент докризової економіки - банк, орієнтований на його обслуговування, мав низьку частку простроченої заборгованості в кредитах. Другий тип - експортоорієнтованих товаровиробник - як правило, порівняно благополучний позичальник, але в ряді випадків обтяжений фінансовими дефіцитами і неплатежами з боку внутрішніх споживачів - кредитування пов'язане з певним ризиком. Третій тип - внутреннеоріентірованний виробник - до кризи найбільш депресивний елемент економіки, що обумовлює низький рівень повернення кредитів. Четвертий тип - територіально-господарські комплекси в регіонах-фінансових центрах. Такі комплекси об'єднують замкнуті платіжні ланцюжка, що знаходяться під контролем навколовладних регіональних господарських структур. Цей фактор обумовлює низький рівень фінансових ризиків при кредитуванні їх учасників, і відповідно, високу якість кредитів банків, що працюють з ними. Орієнтація банків на перші два типи клієнтури (зовнішньоторговельні організації та експортоорієнтовані компанії-товаровиробники) зумовлює високу частку валютної складової в їх балансах - як в кредитах, так і в рахунках клієнтів. Орієнтація на останні два типу (внутреннеоріентірованние компанії і регіональні господарські комплекси) - низьку частку валютної складової.

Основні типи (групи) комерційних банків в банківській системі Росії


Фактор втручання держави в кредитну політику банку, як правило, зумовлює високу частку завідомо безповоротній заборгованості в кредитному портфелі, навіть у випадку, коли банк позиціонується в обслуговуванні порівняно благополучного сегмента економіки.
Крім зазначених груп, в якості двох різко відрізняються і глибоко відокремлених від інших сегментів банківської системи виділяються Сбербанк РФ і дочірні банки іноземних банків. Перший - що знаходиться під контролем ЦБ РФ монополіст на ринку приватних внесків (72-75% ринку) і найбільший оператор на ринку державних цінних паперів (62-65% від сукупного банківського портфеля). Частка інших видів активних і пасивних операцій в балансі цього банку незначна. Друга група представляла з себе канал для розміщення ресурсів, що надходять з-за кордону від материнських компаній, в рублеві фінансові інструменти (ГКО-ОФЗ), кредити російським експортерам, імпорті-рам і підрозділам іноземних компаній.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz