3.4. Типологія російських комерційних банків
Тип інтеграції з виробничим капіталом визначає функцію, яку виконує банк по відношенню до сектору нефінансових підприємств: працює банк на чисте залучення коштів з ринку для кредитування своєї корпоративної клієнтури (банк-«донор») або навпаки - на розміщення залучених від неї коштів на грошових і фінансових ринках (банк- «акцептор»). Як найбільш активних чистих кредиторів нефінансових підприємств виступають корпоративні банки. Для «незалежних» банків, не пов'язаних з підприємствами-якими майновими та організаційними відносинами, операції з корпоративними клієнтами, навпаки, переважно служать джерелом чистого залучення ресурсів з подальшим їх розміщенням на грошових і фінансових ринках. Банки-центри фінансово-виробничих холдингів займають проміжне положення між двома цими типами, осу-ществляя чисте кредитування нефінансового сектора, але менш інтенсивно, ніж корпоративні банки.
Розмір банку був одним з основних факторів, що визначають структуру ресурсів, що залучаються банком для чистого кредитуванні нефінансового сектора - у разі якщо банк був «донором», і структуру розміщення надлишкових ліквідних ресурсів - у разі, якщо по відношенню до корпоративної клієнтури банк виступав як «акцептор». Для великих банків-«донорів» головним джерелом залучення ресурсів під чисте кредитування корпоративних клієнтів були кошти нерезидентів, про що говорить тісний зв'язок між двома цими показниками. Дрібні і середні банки, не ма-ють міжнародних кредитних рейтингів, що не володіють адекватними організаційними каналами для роботи із закордонними контрагентами, «задовольнялися» залученням відсутніх ресурсів з внутрішніх джерел (від населення, а також з внутрішнього міжбанківського ринку). У разі, якщо банки виступали як «акцептора», напрямки розміщення ними надлишкових ресурсів також істотно відрізнялися залежно від їх розміру. Великі банки, що володіють надлишковою грошовою ліквідністю, розміщували її переважно на валютному ринку або ринку державних цінних паперів. Дрібні банки істотно програвали великим в можливості ефективної участі на цих ринках - в силу важкодоступність для них статусу дилера і маркетмейкера (високі вимоги до масштабів обороту), дефіциту відповідних технологій, структур, кадрів, територіальної віддаленості. Звідси, мають надлишкову ліквідність дрібні банки більшою мірою орієнтувалися на її розміщення на внутрішньому міжбанківському ринку (кредитування банків-«донорів»).
Основні типи (групи) комерційних банків в банківській системі Росії
Фактор втручання держави в кредитну політику банку, як правило, зумовлює високу частку завідомо безповоротній заборгованості в кредитному портфелі, навіть у випадку, коли банк позиціонується в обслуговуванні порівняно благополучного сегмента економіки.