5.3. Ціна на науково-технічну продукцію
До науково-технічної продукції відносяться закінчені наукові дослідження, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, виготовлені дослідні зразки і партії виробів (продукції).
Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду показує, що при визначенні ціни цієї продукції розробники використовують в основному три концепції: витратну, результативну та компромісну.
В основі витратної концепції лежить визначення ціни науково-технічної продукції через поточні витрати на її створення та обумовлену прибуток:
Ц = С + П,
де Ц - ціна науково-технічної продукції;
С - витрати на створення (витрати) науково-технічної продукції; П - прибуток.
Результативна концепція передбачає визначення ціни науково-технічного продукту як частини економічного ефекту:
Ц = К * Е,
де К - коефіцієнт, що визначає частку економічного ефекту, що включається до ціни (що припадає на розробника); Е - економічний ефект.
Облік в ціні економічного ефекту має місце в загальносвітовій практиці. Прийнято, наприклад, що ціна ліцензії є похідною від ефекту і становить 30-50% його величини.
Згідно з компромісною концепції ціна науково-технічної продукції формується із суми витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і прибутку, обчисленої у вигляді певного відсотка від економічного ефекту, очікуваного від нововведення:
Ц = С + К * Е,
де С - собівартість (витрати) науково-технічної продукції; К - коефіцієнт, що визначає розмір прибутку в ціні; Е - економічний ефект.
Особливі труднощі виникають при визначенні ціни ліцензій на науково-технічну продукцію. Викликано це тим, що реальна вартість ліцензії може бути встановлена тільки в процесі експлуатації об'єкта ліцензії.
Ціна ліцензії визначається з урахуванням ряду факторів, а саме:
- вірогідною прибутку;
- витрат на створення технології;
- альтернативних витрат;
- витрат передачі технології (вони стосуються «неформалізованих знань», які зберігаються в голові працівника);
- цін на аналогічні технології у конкурентів;
- потенційних витрат самостійної розробки технології покупцем;
- витрат порушення патентних прав.
Ціна ліцензії має два основних види:
- роялті - періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди.
- Паушальні (одноразові) платежі, які встановлюються на основі експертних оцінок. Вони можуть оплачуватися також передачею цінних паперів ліцензіата або зустрічній передачею технічної документації. Як правило, ліцензіар отримує від 5 до 20% акцій. Дані платежі використовуються у разі, коли ліцензіар не має можливості контролювати ліцензіата, його фактичний прибуток.
Також мають місце комбіновані платежі, при яких первісною (паушальні) платежі виплачуються в початковий період дії ліцензійного договору до початку комерційного використання об'єкта ліцензії. Інша частина ліцензійної винагороди виплачується у вигляді роялті в процесі комерційного використання об'єкта ліцензії після закінчення кожного звітного періоду.
Розмір початкових платежів рекомендується встановлювати в межах до 25% від ціни ліцензії, визначеної у вигляді роялті. Для перекладу цієї ціни в комбіновані платежі рекомендується встановити розмір початкових платежів, а потім відповідно зменшити ставки роялті.
З метою стимулювання ліцензіата до використання винаходів у виробництві доцільно в ліцензійних угодах при виплаті ліцензійного винагороди у вигляді роялті, в тому числі і за наявності початкових платежів, передбачати мінімальні гарантиро-ванні платежі. Їх рекомендується виплачувати після закінчення звітного періоду поза залежно-сті від результатів освоєння об'єкта ліцензії, обсягів виробництва і реалізації ліцензійної продукції з розрахунку, щоб сума первісних і мінімальних гарантованих платежів не перевищувала 75% сумарних платежів у вигляді роялті, диференціюючи цей розмір в залежності від видів ліцензійних договорів (при повній і виключної ліцензії - до 75%, при невиключної ліцензії - до 50%). Щорічні мінімальні гарантовані платежі фіксуються в тексті ліцензійного договору.