Головна
Головна → 
Фінанси → 
Фінансовий менеджмент → 
« Попередня Наступна »
С.Р. Моїсеєв. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ РИНКИ ТА МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ, 2003 - перейти до змісту підручника

Центральний банк в новому економічному середовищі

Іншим не менш важливим державним інститутом, якого зачіпає глобалізація, є центральний банк. Адже це його політика визначає стан внутрішнього фінансового ринку. У національних економіках центральним банкам ставиться в обов'язок вирішення цілого ряду різноманітних завдань. Це може бути і забезпечення сталого економічного зростання, і підтримка оптимальної навколишнього економічного середовища, але найчастіше - збереження зовнішнього і внутрішнього стабільності національної грошової одиниці. Щоб виконати даний йому наказ, центральний банк дотримується певної грошово-кредитної політики, відстежує стан розрахункових і платіжних систем і прагнути запобігти системні ризики, виступаючи в якості кредитора останньої інстанції. У кінцевому рахунку, центральний банк глибоко залучений у процес нагляду за приватними фінансовими установами. Ці основні обов'язки центрального банку залишилися незмінними і з настанням ери фінансової глобалізації.
Однак, з утворенням глобального ринку, економічна середа, в якій діяли центральні банки, помітно поміняла свою структуру. Діяльність фінансових установ, з якими мають справу центральні банки, набула глобального, загальносвітового характеру, в той час як центральні банки залишилися інститутами внутрішнього ринку. Ще в 1969 році нобелівський лауреат з економіки Джон Р. Хікс, звернув увагу на появу цього дуалізму: «Тільки в національній економіці, що є в значній мірі відокремленої, національний центральний банк може бути справжнім центральним банком; з розвитком світового ринку і (особливо) міжнародних фінансових ринків національні центральні банки зсуваються вниз в ієрархії, стаючи простими банками у світовій системі без приставки "центральний". Таким чином, проблема, яка була вирішена (частково) установою національних центральних банків, знову дала про себе знати. Вона залишається все ще не вирішеною (незважаючи на наші спроби її вирішити) на світовому рівні ... ».
Для того щоб продовжувати ефективно виконувати свої завдання, центральні банки повинні знайти нові практично прийоми роботи, відповідні глобального ринку. Ці зміни в поведінці центральних банків можна помітити вже зараз. У відповідь на глобалізацію, центральні банки все частіше стали вносити корективи у грошово-кредитну політику, нагляд за фінансовими установами та регулювання банківських операцій, керуючись змінами на міжнародному ринку. Завдяки вживаються центральними банками зусиллям, суспільство стало більше уваги приділяти їх політиці, що виразилося, наприклад, у посиленні незалежності центральних банків у багатьох країнах. Однак, проблема, що стосується ролі центрального банку в досягненні стабільності фінансової системи в умовах глобального ринку, так і залишилася невирішеною. Фінансове співтовариство ще не підійшло до тієї стадії, яка дозволила б сформувати нове розуміння глобального ринкового механізму.
Якщо розглядати в цьому контексті валютну політику, по всій видимості, можна говорити, що на сьогодні існують дві основні моделі побудови світової валютної системи: гегемонія і багатополюсний світ. Після розвалу Бреттон-Вудської системи міжнародне співтовариство прийшло до розуміння необхідності створення безумовного платіжного засобу, що виступає в якості повноцінних світових грошей. Спочатку передбачалося, що SDR і МВФ встануть в центрі світової валютної системи. Однак МВФ не зумів виправдати покладалися на нього надії. Панування у валютній сфері так і залишилося за доларом США. Проте, це панування не завжди: природа валютної гегемонії така, що центри системи періодично зміщуються в силу нерівномірності економічного розвитку. І найближчим конкурентом долару при всіх своїх недоліках є єдина європейська валюта.
На сьогодні все більш тривожніше звучать питання: чи може ФРС виступати в ролі міжнародного кредитора останньої інстанції, а долар як світової валюти, коли США володіють не самим ідеальним платіжним балансом і державним боргом, а міжнародні ринки безупинно стрясають кризи? Якщо так, то немає ніяких підстав для побоювань з приводу стабільності глобальної фінансової системи. Проте слід врахувати одну важливу обставину - роль лідера не проходить безслідно. Емітент резервної валюти повинен брати на себе ряд зобов'язань з підтримки рівномірного розвитку світового ринку і іноді здійснювати великі трансферти для покриття диспропорцій у розвитку. Тобто для збереження лідируючого положення він повинен вміти відмовлятися від своїх переваг. А цього Сполучені Штати робити якраз не збираються. Свідченням тому виступає процес доларизації Латинської Америки.
Вже неодноразово Аргентина, Сальвадор і Коста-Ріка висловлювали своє побажання перейти на долар в якості своєї національної валюти. На початку 1999 року заступник секретаря Казначейства США Лоуренс Саммерс заявив, що країна, що претендує на використання долара США, повинна бути готова до обмеження волі проведення власної грошово-кредитної політики, зокрема, відносно процентних ставок. Влада США не мають наміру ні брати на себе відповідальність з нагляду за банками цих країн, ні надавати цим банкам стабілізаційні кредити. Вашингтон залишає за собою виключне право в розробці грошово-кредитної політики, причому США не збираються брати до уваги економічні потреби інших країн і не мають наміру надавати зазначеним країнам навіть право дорадчого голосу в цих питаннях.
Іншим варіантом побудови міжнародної валютної системи є багатополюсний світ. Коли існує декілька "центрів сили", провідні промислові країни повинні чітко координувати свої дії, що проводяться в рамках національної грошово-кредитної політики. Якщо говорити про валютну політику, однієї з моделей взаємодії грошової влади може бути введення "цільових зон" (target zones). У рамках механізму цільових зон встановлюється діапазон коливань курсів провідних резервних валют. Проект введення цільових зон між доларом, маркою і ієною обговорюється ще з часів Бреттон-Вудської системи, але до цих пір він так і не знайшов свого реального втілення. Після того, як міжнародні фінансові ринки стали трястися під впливом Азіатської кризи, проект цільових зон знову став вкрай актуальним.
Наприклад, в Європі вважали, що до середини 1999 р. в світі сформується нова фінансова система, в основі якої лежатиме механізм цільових зон. У січні 1999 р. японський і німецький міністри фінансів запропонували США організувати взаємну прив'язку курсів долара, євро і ієни. Проте міністр фінансів США Роберт Рубін і глава ФРС Алан Грінспен не тільки не відкинули цю пропозицію, а й в цілому висловилися проти введення обмежень на коливання американської валюти. На їх думку, подібні заходи можуть паралізувати незалежну грошово-кредитну політику США, спрямовану на боротьбу з інфляцією і безробіттям.
Поведінка Сполучених Штатів цілком зрозуміло, адже якщо США погодяться на цільові зони, це означає відмову від ролі світового лідера і розділ переваг, які несе статус емітента ключовий резервної валюти, між трьома рівноправними центрами. Поки ж США вигідно зберігати поточну ситуацію невизначеності, коли, незважаючи на глобальні зміни фінансової системи і наростаючі періодичні кризи, вони продовжують утримувати світове лідерство.
Подібні провали у створенні нової фінансової системи, яка влаштувала б основних учасників міжнародного ринку, поступово призводять до того, що все більше число країн прагнуть захистити себе від спільного ринку, але при цьому зберегти переваги міжнародної інтеграції. Свідченням цього виступає процес, який отримав назву "регіоналізація" (regionalization). Паралельно з глобалізацією у світі спостерігається економічна інтеграція безлічі держав за регіональною ознакою: АСЕАН, МЕРКОСУР і т.д. Найбільш типовий приклад - Європейський Валютний Союз, в рамках якого відбувається розширення валютної зони, яке говорить про те, що регіональне економічний простір вийшло за рамки державних кордонів. За даними ГАТТ / СОТ до середини 1990-х рр.. в світі налічувалося понад 30 інтеграційних угруповань різного типу (зони вільної торгівлі, митні союзи, економічні союзи і т.д.). Регіоналізація відображає більш глибоку інтеграцію і зв'язок реальної та фінансової сторін економіки в порівнянні з глобалізацією. Вона, з одного боку, стимулює процеси економічної інтеграції на місцевому рівні, але з іншого боку, посилює відособленість окремих економічних угрупувань. По всій видимості, регіоналізація буде розвиватися паралельно з глобалізацією, яка дозволить з'єднати розширюються регіональні економічні зони.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz