| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.2. ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ | ||
|
На відміну від центральних банків західноєвропейських країн і США Державний банк Росії поєднував у своїй діяльності виконання емісійних і різних торгових операцій, особливо з торгівлі хлібом, експорт якого був головним джерелом іноземної валюти. Держбанк мав власні великі елеватори і зерносховища, розташовані в районах, де були відсутні банківські установи. На що належать банку зерносховищах позики під заставу видавалися зерном. Крім хлібної торгівлі Держбанк допомогою кредитів брав участь в торгівлі лісом, цукром, текстилем та іншими експортними товарами. Державний банк Росії був «банком банків». У ньому име-ли рахунки і зберігали свої резерви комерційні банки. У 1914 р. мережа Держбанку включала 10 контор та 125 відділень. Банківські операції здійснювало 791 місцеве (повітове) казначейство. Поряд з цим Гос-банк керував діяльністю системи ощадних кас. Їх загальна кількість перевищувала 8 тис. Вільні залишки грошей у вигляді нагромадження-ний населення зберігалися в Держбанку. Держбанк використовував гроші сбер-кас на підтримку уряду, інвестуючи їх в облігації державних позик. Значення Держбанку як емісійного банку різко зросла у кінці XIX в. в результаті грошової реформи 1895-1897 рр.., коли в обіг були випущені золоті монети номіналом 5, 7, 10 і 15 руб. Державному банку дозволялося випускати не забезпечені золотом паперові гроші лише в межах твердого ліміту - 300 млн руб. Вся банківська емісія понад цей ліміт мала здійснюватися в межах золотого запасу, що становить 1528 млн руб., Або майже 1200 т. Початком нового, «ринкового» етапу діяльності Центрального банку Росії можна вважати 1990 , коли в Росії була ліквідована державна монополія в банківській справі і банківська система законодавчо стала дворівневою. У 1992 р. у зв'язку з розпадом СРСР функції Держбанку СРСР на території Росії прийняв на себе Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії). Статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації діяльності Банку Росії визначаються Конституцією Російської Федерації, Федеральним законом «Про Центральний банк Російської Федерації (Банку Росії)» (зі змінами та доповненнями) та іншими федеральними законами. захисту та забезпечення стійкості російської валюти - рубля, підвищення його купівельної спроможності і стабільності курсу по відношенню до валют інших країн; розвитку і зміцнення банківської системи Росії; забезпечення ефективного функціонування системи грошових розрахунків. Банк Росії підзвітний тільки Федеральним зборам. Голова банку призначається Державною Думою строком на 4 роки за поданням Президента. Банк Росії бере участь у розробці економічної політики уряду. Голова Банку Росії або один з його заступників (за дорученням Голови) бере участь у засіданнях Уряду Росії. Міністри фінансів і економіки Російської Федерації або по одному з їхніх заступників можуть брати участь у засіданнях Ради Ді-ректорів - вищого органу управління Банком - з правом совещатель-ного голосу. Банк Росії і Уряд Російської Федерації інформують одна одну про передбачуваних діях, що мають загальнодержавне значення, і координують свої дії. Центральний банк Російської Федерації являє собою оди-ную централізовану систему з вертикальною структурою управління. У систему входять: центральний апарат, територіальні установи, розрахунково-касові центри (РКЦ), обчислювальні центри, польові установи, навчальні заклади, сховища, а також інші підприємства, організації та установи, в тому числі підрозділу безпеки, необхідні для успішної діяльності банків. Національні банки республік, що входять до складу Російської - Федерації, є територіальними установами Банку Росії. Територіальні головні управління є відокремленими підрозділами, що здійснюють і частина його функцій на певній території. Територіальні головні управління підпорядковуються Банку Росії і йому підзвітні. Завдання та функції територіальних установ Банку Росії визначаються положенням про ці установи, затверджується Радою Директорів. Вищий орган Банку Росії - Рада Директорів. Це колегіальний орган, що визначає основні напрямки діяльності Банку Росії і керуючий нею. Рада Директорів у взаємодії з урядом розробляє єдину державну грошово-кредитну політику та забезпечує її виконання. Структуру і штати Центрального апарату Банку Росії, а також статути його інших структурних підрозділів затверджує Рада Директорів. До його повноважень також віднесені: зміна ставок за централізованим кредитах, норм резерви-вання, економічних нормативів; визначення умов допуску іноземного капіталу в банківську систему Росії; інші рішення з питань, що мають велике значення як для Банку Росії, так і для банківської системи країни. Рішення Ради Директорів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів. Таким чином, Рада директорів не тільки очолює і організовує роботу Банку Росії, але і регулює діяльність комерційних банків у країні. Поряд з Радою Директорів поза банку функціонує і Національна банківська рада. До його складу включаються представники Президента, представники вищих органів законодавчої та виконавчої влади та експерти. Загальна чисельність Ради не перевищує 15 осіб. Члени Банківського ради затверджуються Державною Думою за поданням Голови Банку Росії. Рада регулярно, не рідше 1 разу на квартал, обговорює концепцію розвитку банківської системи та питання єдиної державної кредитно-грошової політики, включаючи регулювання грошових ресурсів. Рекомендації Банківського ради враховуються при розгляді Федеральними Зборами законодавчих актів з питань банківської діяльності, а також беруться до уваги при підготовці рішень Ради Директорів Банку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||