9.3 Управління кредитним ризиком ПІДПРИЄМСТВА
Ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов'язано в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням своєчасної інкасації заборгованості покупців за товари, роботи і послуги.
Формування алгоритмів такого управління поточною дебіторською заборгованістю, яке визначається як кредитна політика підприємства стосовно покупців продукції, здійснюється за такими основними етапами (рис. 9.8):
Малюнок 9.8 . Основні етапи управління поточною дебіторською заборгованістю покупців.
1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в ніс фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.
- На першій стадії аналізу з метою відображення реального стану поточної дебіторської заборгованості з по-зиций можливою її інкасації в загальній її сумі виділяється чиста реалізаційна її вартість. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості являє собою суму поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, зменшену на суму резерву сумнівних боргів (під сумнівним боргом розуміється та частина дебіторської заборгованості, щодо якої існує невпевненість її погашення покупцем-боржником).
Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з рівня фактичної платоспроможності відрядних покупців-дебіторів (прямий метод) або на основі відповідної класифікації дебіторської заборгованості цього виду за термінами її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності її погашення по кожній групі (непрямий метод). Величина резерву сумнівний-них боргів при непрямому методі її розрахунку визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності її погашення по даній групі.
На другій стадії аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості покупців продукції і його динаміка в попередньому періоді. Оцінку цього рівня рекомендується здійснювати на основі наступних показників:
а) Коефіцієнта відволікання оборотних активів у поточну дебіторську заборгованість за товари, роботи і послуги. Він розраховується за наступною формулою:
Малюнок 9.9. Графічний аналіз "віку" поточної дебіторської
заборгованості підприємства за товари, роботи і послуги.
| На п'ятій стадії аналізу визначають суму ефекту, отриманого від інвестування коштів в дебіторську заборгованість . У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманої від збільшення обсягу реалізації продук-ції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат з оформлення кредиту та інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (сума резерву сумнівних доходів, що підлягає списанню у зв'язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давності). Розрахунок цього ефекту здійснюється за такою формулою:
Поряд з абсолютною сумою ефекту в процесі цього етапу аналізу може бути визначений і відносний показник - коефіцієнт ефективності інвестування засобів в поточну дебіторську заборгованість Він розраховується за наступною формулою
Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.
2. Вибір типу кредитної політики підприємства стосовно покупцям продукції. У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в нашій країні, так і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства
У процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основних питання: а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит; б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству по кожній з форм реалізації продукції в кредит.
Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.
Товарний (комерційний) кредит являє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Зазвичай товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцеві продукції на строк від одного до шести міся ціп.
Споживчий кредит (у товарній формі) перед-ставлять собою форму роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстрочкою платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.
Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою належністю підприємства і характером реалізованої продукції (товарів, послуг).
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності під-приємства. Розрізняють три принципових типу кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний і агресивний.
Консервативний (або жорсткий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності . Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до отримання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його сто-имости; використання жорстких процедур інкасації дебіторської заборгованості.
Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної і фінансової практики і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажу продукції з відстрочкою платежу.
- Агресивний (йди м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не рахуючись з високим рівнем кредитного ризику , який супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; уве-личение періоду надання кредиту та його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально допустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту
У процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися такі основні фактори:
сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торгових операцій;
загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців , рівень їх платоспроможності;
склалася кон'юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства;
потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту ;
правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;
фінансові можливості підприємства в частині відволікання коштів в поточну дебіторську заборгованість;
фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їх ставлення до рівня допустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.
3. Визначення можливої суми оборотного капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу за окремими формами кредиту ; середній період прострочення платежів виходячи з служив-шейся господарської практики (він визначається за ре-зультатами аналізу поточної дебіторської заборгованості в попередньому періоді), коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.
Розрахунок необхідної суми оборотного капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість, здійснюється за наступною формулою:
Приклад: Визначити необхідну суму оборотного капіталу, що направляється в майбутньому періоді у дебіторську заборгованість, за таких умов: планований обсяг реалізації продукції з наданням товарного (комерційного) кредиту - 3200 тис. уел. ден. од.;
планований питома вага собівартості продукції в її ціні -75%;
середній період надання кредиту оптовим покупцям - 40 днів;
середній період прострочення платежів за наданим кредитом за результатами аналізу - 20 днів.
Підставляючи ці дані в вищенаведену формулу, отримаємо:
Необхідна сума оборотного капіталу, що направляється в майбутньому періоді у дебіторську забор-
Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму коштів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.
4. Формування системи кредитних умов До складу цих умов входять наступні елементи:
термін надання кредиту (кредитний період);
розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);
вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію);
система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями.
Термін надання кредиту (кредитний період) ха-рактеризует граничний період, на який покупцю надається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції (за інших рівних умовах), проте призводить водночас до збільшення суми фінансових ресурсів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, та збільшенню тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, встановлюючи розмір кредитного періоду, необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі.
Розмір кредиту, що надається (кредитний ліміт) характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця за наданим йому товарним (комерційним) або споживчим кредитом. Його розмір установлюється з урахуванням типу здійснюваної кредитної політики (рівня прийнятного ризику), планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод по реалізації готової продукції (при споживчому кредиті - середньої вартості реалізованих у кредит товарів), фінансового стану підприємства - кредитора та інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється за формами наданого кредиту та видам реалізованої продукції. Якщо господарські взаємо-моотношенія підприємства з покупцем його продукції (юридичною особою) носять стабільний довгостроковий характер, на розрахункову суму кредитного ліміту йому може бути відкрита кредитна лінія.
Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У поєднанні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за надаваних кредит, що розраховується для зіставлення в го-Довом численні. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:
Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинен перевищувати рівень процентної ставки по короткостроковому фінансовому (банківського) кредиту. Інакше він не стимулюватиме реалізацію продукції в кредит, так як покупцю бу-дет вигідніше взяти короткостроковий кредит у банку (на строк, що дорівнює кредитному періоду, встановленого продавцем) і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.
Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань покупцями, формована в процесі розробки кредитних умов, повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій повинні повністю відшкодовувати всі фінансові втрати підприємства - кредитора (втрату доходу, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності та інші).
5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі у передбачені терміни виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.
Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі основні елементи:
визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;
формування та експертизу інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;
вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
диференціацію кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.
Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за різними формами кредиту - товарному і споживацькі.
- Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.
За товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:
обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;
репутація покупця в діловому світі;
платоспроможність покупця;
результативність господарської діяльності покупця;
стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;
обсяг і склад чистих активів, які можуть складати забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство. За споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:
дієздатність покупця;
рівень доходів покупця і регулярність їх формування;
склад особистого майна покупця, яке може становити забезпечення кредиту при стягненні суми боргу в судовому порядку.
Формування та експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити достовірність проведення такої оцінки. Інформаційна база, яка використовується для цих цілей, складається з відомостей, наданих безпосередньо покупцем (їх перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, сформованих із внутрішніх джерел-ков (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, що формується із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по операціях тощо).
Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; в процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (за споживчим кредитом) з метою перевірки стану його майна та в інших формах відповідно до обсягу кредитування.
Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях при оцінці окремих характеристик кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний та інші методи.
Угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності грунтується на результатах її оцінки і передбачає зазвичай виділення наступних їх категорій:
покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група "першокласних позичальником ков'1);
покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, що визначається рівнем припустимого ризику неповернення боргу;
покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення боргу, що визначається типом обраної кредитної політики).
Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості й умови пролонгування боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.
Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю - її рефінансування, тобто прискорений переклад в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти та високоліквідні короткострокові цінні папери.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в даний час, є:
факторинг;
облік векселів, виданих покупцями продукції;
форфейтинг.
Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступку підприємством-продавцем права отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор компанії", які беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства-продавця визначену комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з
урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Решта 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).
Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом в короткі терміни, скоротивши тим самим період фінансового та операційного циклу. До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, пов'язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів (і відповідної інформації) з покупцем в процесі здійснення ним платежів.
Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню.
Методику здійснення такого порівняння розглянемо на наступному прикладі.
Приклад: Визначити ефективність факторингової операції для підприємства-продавця за наступними даними: підприємство продало банку право стягнення дебіторської заборгованості на суму 6000 ум. ден. од. на таких умовах:
комісійна плата за здійснення факторингової операції стягується банком у розмірі 2% від суми боргу;
банк надає підприємству-продавцю кредит у формі попередньої оплати його боргових вимог у розмірі 75% від суми боргу; процентна ставка за наданий банком кредит складає 20% на рік;
середній рівень процентної ставки на ринку грошей (ринку короткострокових кредитів) складає 25% на рік.? Виходячи з цих даних в першу чергу визначимо додаткові витрати підприємства по здійсненню факторингової операції. Вони складають:
Малюнок 9.10. Фінансовий механізм здійснення операції
форфейтинга.
- На першій стадії (I) підприємство-експортер і підпри-ємство-імпортер укладають між собою угоду про постачання продукції, формах і термінах платежу (платежі здійснюються звичайно по мірі виконання окремих етапів угоди). Підприємство-імпортер відповідно до угоди зобов'язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, авальованих (гарантованих) банком його країни (або індосованих у цього банку).
На другій стадії (II) підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни, який зобов'язується за комісійну винагороду фінансувати поставки продукції шляхом виплат за врахованими їм векселями.
На третій стадії (III) підприємство-імпортер індосує (або авалирует) свої векселі в банку своєї країни.
На четвертій стадії (IV) банк країни імпортера пересилає індосирувані (авальовані) їм векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера. На п'ятій стадії (V) підприємство-експортер продає векселі банку (факторингової компанії) своєї країни і отримує за це відповідні кошти.
На шостій стадії (VI) банк (факторингова компанія) країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку денних паперів.
8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасної інкасацією поточної дебіторської заборгованості. Такий контроль організовується в рамках побудови загальної системи фінансового контролю на підприємстві як самостійний його блок. Одним з видів таких систем є "Система ABC" стосовно до портфелю дебіторської заборгованості підприємства. У категорію "А" включаються при цьому найбільш великі і сумнівні види поточної дебіторської заборгованості (так звані "проблемні кредити"); в категорію "В" - кредити середніх розмірів; в категорію "С" - інші види дебіторської заборгованості, що не роблять серйозного впливу на результати фінансової діяльності підприємства.
Критерієм оптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і по будь-яким формам кредиту, що надається, а відповідно і середнього розміру поточної дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:
