21.2. Організація роботи комерційного банку з управління ризиками
До складу комітету кредитного ризику входить голова - ді- ректор (керівник банку); членами його є: керівник кредитного відділу, керівники підрозділів з аналізу кредитних ризиків, керівник науково-дослідного відділу, а також при необхідності керівники деяких інших відділів.
Опції комітету кредитного ризику:
розробка та моніторинг діючої кредитної політики;
розробка політики рейтингу кредитів;
розробка критеріїв для видачі нових кредитів;
встановлення обмежень на позички залежно від галузі та типу бізнесу;
регулярна оцінка ризику кредитного портфеля;
розробка політики повернення ненадійних позик;
розробка стандартів на кредитну документацію;
перегляд складу кредитної пропозиції;
розробка стандартів кредитних застав;
перегляд політики визначення вартості кредиту (відсотка за кредит);
розробка політики розширення або звуження кредитів.
Цей перелік функцій комітету кредитного ризику може бути
переглянутий і доповнений. Кожен комерційний банк з урахуванням особливостей своєї діяльності визначає конкретні функції комітету кредитного ризику.
До складу комітету з управління ризиками, пов'язаними з активами і зобов'язаннями, входить голова - директор (керівник) банку; членами комітету є: керівники кредитного відділу, відділу грошового обігу (касового відділу), керівник науково-дослі-довательского відділу, головний бухгалтер, керівник контрольної служби (служби фінансового контролю, внутрішнього аудиту тощо), а також при необхідності керівники інших підрозділів.
Опції комітету:
розробка та моніторинг процентної політики банку;
розробка валютної політики банку;
регулярна оцінка ринкового (інвестиційного) ризику;
моніторинг стану банківської ліквідності;
моніторинг стану банківських ресурсів;
розробка політики управління капіталом банку;
дотримання чинного законодавства щодо ризиків.
Комітету можуть бути делеговані й інші функції, обумовлені особливістю діяльності конкретного комерційного банку.
Банки по своеі природою покликані уособлювати надійність і безпеку, тому організація процесу управління ризиками є одним з ключових елементів в банківській політиці в галузі запобігання, регулювання та мінімізації ризиків. Банківська ризикова політика - це заходи, які проводить банк для досягнення поставлених цілей. Кожен банк в інтересах безпеки проводить захисні заходи проти ризику, які і складають зміст ризикової політики. Вона здійснюється у двох напрямках: 1) запобігання ризику; 2) пом'якшення необоротних ризиків.
- активні заходи щодо запобігання ризику;
| заходи щодо свершившемуся ризику.
Поряд з ризиковою ініціативою окремого банку є і колективні підходи до забезпечення безпеки (наприклад, системи страхування вкладів та ін.) Інструментами ризикової політики є: банківський договір і статут банку.
Банк відповідає за помилки у розрахунках, відшкодовує збитки клієнтів через неправильну банківської інформації, через помилки в проведених банками перевірках за дорученням клієнтів.
Розробляючи власну політику управління ризиками, ком-мерческій банк повинен чітко виділити в ній свою стратегію, а також рамки (межі) цієї політики. Визначаючи стратегію, банк розглядатися цілий ряд проблем - від моніторингу ризику до його вартісної оцінки. Стратегія управління ризиком повинна дозволяти використовувати всі можливості розвитку власного бізнесу і одночасно утримати ризик на керованому рівні.
Велику роль у реалізації стратегії відіграють кордону ризикової політики банку. Вони припускають уміння банку вибрати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими може ефективно управляти. Вирішивши прийняти певний ризик, банк повинен бути готовий керувати цим ризиком, відслідковувати його. При розробці ризикової політики банк повинен дотримуватися певних принципів, що стосуються різних її напрямків і етапів. Необхідно не тільки визначити зони ризику, виміряти його, а й відпрацювати системи контролю, фінансування ризику. Зокрема, система контролю повинна передбачати координацію діяльності всіх підрозділів і служб банку з цього питання, а також економіч-ське стимулювання зменшення ризику, моніторинг та ефективність процедур управління ризиком. Нормативною базою процесу формування та реалізації ризикової політики банку є Ін-ція Банку Росії № 110-І від 16 січня 2004 р. «Про обов'язкових нормативах банків».
У рамках банківської ризикової політики можна виділити наступні заходи з подолання ризику:
уникнути ризику (наприклад, кредит не видається);
скорочення ризику, його регулювання:
перевірка платоспроможності клієнта і поточний контроль;
страхування ризику, використання застави;
поділ ризику, коли загальна сума кредиту, а отже, і ризик діляться на кілька банків (у рамках банківського консорціуму);
банк бере собі премію з клієнта за те, що він йде на ризик (її розмір передбачається в кредитному договорі);
розсіювання ризику (кредит видається багатьом боржникам, чиї ризики не пов'язані один з одним);
обмеження ризику певними нормативами, що встановлюються центральним банком. Для російських комерційних банків такі нормативи встановлені Інструкцією № I «Про порядок регулювання діяльності комерційних банків», де наводяться також коефіцієнти ризику активів комерційного банку;
Російські комерційні банки відповідно до вказівок Центрального банку РФ зобов'язані створювати резерв на можливі втрати по позиках. Це стосується всіх позик, виданих в рублях. Даний резерв використовується тільки для покриття непогашеної клієнтами (банками) позикової заборгованості по основному боргу.
Розробляючи заходи з подолання ризику, необхідно мати на увазі, що ризик проходить через різні фази: приховану і відкриту. Для кожної з них слід проводити свої заходи.
Схематично процес подолання ризику (на прикладі кредитного ризику) можна представити таким чином:
У разі виникнення ризику комерційними банками залучаються відповідні джерела його покриття. Основними внутрішніми джерелами покриття ризику є: власний капітал банку і резерви банку. Власний капітал використовується в крайньому випадку, але це вже банкрутство банку. В окремих випадках комерційні банки можуть вимагати від своїх співзасновників додаткових коштів на по-криття ризику, якщо вони з цим погодяться. Крім внутрішніх, є ще і зовнішні джерела покриття ризику (наприклад, за дочірні банки відповідає материнський банк).
Крім того, існує централізований порядок підтримання банківської ліквідності. У більшості країн цей порядок обмежений реалізацією методів грошово-кредитної політики центрального банку, що характерно і для нашої країни. У деяких країнах додатково діє спеціальна система підтримки ліквідності банків. Так, у ФРН в 1974 р. був створений спеціальний консорции-нальний банк для підтримки ліквідності. У ньому беруть участь банківські союзи різних банків, бере участь і центральний банк - Бундесбанк. Консорціональной банк проводить страхування кредитів від ризику, причому не для окремо взятого банку, а на рівні банківських союзів. Цей Досвід особливо цінний для російських банків.
Таким чином, надійна і стабільна діяльність банків перебуває в прямій залежності від організаційної структури управління ризиками, яка покликана координувати, деталізувати і здійснювати послідовний контроль за заходами щодо сни-жению банківських ризиків.