21.3. Кредитний ризик: зміст, оцінка, причини та методи управління
В основі іншого визначення кредитного ризику лежить невпевненість кредитора в тому, що боржник буде в змозі виконати свої зобов'язання у відповідності з термінами і умовами кредитної угоди. Це може бути викликано:
а) нездатністю боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку з непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному чи політичному оточенні, в якому оперує позичальник;
б) невпевненістю в майбутній вартості та якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави під виданий кредит;
в) кризами в діловій репутації позичальника.
Кредитний ризик однаковою мірою відноситься як до банків, так і до клієнтів і може бути пов'язаний з імовірністю спаду виробництва або попиту на продукцію певної галузі, невиконанням з якихось причин договірних відносин, трансформацією видів ресурсів (найчастіше за все по терміну) і форс-мажорними обставинами.
Розглядаючи питання про сутність кредитного ризику, необхідно визначити його як ризик, пов'язаний з рухом кредиту. Сутність кредитного ризику знаходиться в нерозривному зв'язку з сутністю категорій кредиту (тобто формою руху позичкового капіталу). Отже, сферою виникнення кредитного ризику може бути одна зі стадій руху позичає вартості (рис. 21.1).
У процесі кругообігу позичає вартості принцип зворотності пронизує весь рух кредиту і є загальним і об'єктивним властивістю будь-якої кредитної угоди. Отже, порушення з якихось причин загального властивості кредиту призводить до виникнення негативних наслідків, збитків, втрат від неповернення позики, тобто до кредитного ризику. Однією з сутнісних характеристик кредитного ризику є недотримання принципу повернення кредиту, що виникає в результаті розриву кругообігу руху позичає вартості.
Рис. 21.1. Стадії кругообігу позичає вартості
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
кредитний ризик і невизначеність - це два взаємопов'язані поняття, що характеризують дії банку на ринку кредитних операцій, так як рішення по кредитній угоді банки часто беруть в умовах невизначеності;
ймовірність настання позитивного або негативного результату має вартісне вираження - це прибуток або збиток, які отримає кредитор;
кредитний ризик - це потенційна ймовірність виникнення втрат банку;
сферою виникнення кредитного ризику є процес руху позичає вартості, а причинами його виникнення - різні ріскообразующіх фактори;
ризик - це регульована економічна категорія, оскільки, грунтуючись на результатах оцінки конкретної економічної ситуації і шляхом зіставлення її з прогнозованим варіантом події, ми можемо урівняти реальність цілей і можливостей.
Отже, кредитний ризик - це потенційна можливість втрат основного боргу і відсотків по ньому, що виникає в результаті порушення цілісності руху позичає вартості, обумовленої впливом різних ріскообразующіх факторів.
Центральне місце в процесі мінімізації кредитного ризику належить визначенню методів його оцінки по кожній окремій позикою (позичальникові) і на рівні банку (кредитного портфеля) в цілому. Під оцінкою кредитного ризику позичальника звичайно розуміють вивчення і оцінку якісних і кількісних показників економічного становища позичальника. Робота з оцінки кредитного ризику в банку проводиться в три етапи. На першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності позичальника, на другому - оцінка кількісних показників і на заключному етапі - отримання зведеної оцінки-прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку.
Одним з важливих методів оцінки кредитного ризику є метод оцінки кредитоспроможності клієнта, який здійснюється на основі аналізу, спрямованого на виявлення його фінансового стану і його тенденцій.
Основними джерелами інформації для оцінки кредитного ризику позичальника є: фінансова звітність, відомості, надані позичальником, досвід роботи з даним клієнтом інших осіб, схема операції, що кредитується з тих ні ко-економічним обгрунтуванням одержання позички, дані інспекції на місці.
Якісний аналіз реалізується по етапах: а) вивчення репутації позичальника; б) визначення мети кредиту; в) визначення джерел погашення основного боргу та відсотків, що, р) оцінка ризиків позичальника, що приймаються банком побічно на себе.
Репутація позичальника вивчається дуже ретельно, при цьому дуже важливим є вивчення кредитної історії клієнта, тобто минулого досвіду роботи з позичкової заборгованістю клієнта. Уважно вивчаються і відомості, що характеризують ділові та особистісні якості індивідуального позичальника. Встановлюються також факти або відсутність фактів неплатежів по позиках, протесту належним чином оформлених векселів і т.д.
Визначення кредитоспроможності позичальника є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості видачі позики. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому позик, визначення ймовірності їх своєчасного повернення відповідно до кредитного договору. З цією метою використовують: фінансові коефіцієнти, аналіз грошового потоку, оцінку ділового ризику.
У СШАдля оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника і, отже, мінімізації кредитного ризику використовують підхід, що отримав назву 5 «С», в основі якого лежать такі критерії оцінки ризику:
| репутація клієнта - Customer character;
платоспроможність - Capacity to рау;
капітал - Capital;
забезпечення позики - Collateral;
економічна кон'юнктура і її перспективи - Current business conditions and goodwill.
призначення, мета кредиту - Purpose;
розмір позики - Amount;
погашення заборгованості - Repayment (основного боргу і відсотків);
термін - Тегш;
забезпечення позики - Security.
Найбільш прийнятними є методи оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI, використовувані в англійських клірингових банках, які дозволяють найбільш повно вивчити багатоплановий характер позичальників.
PARSER розшифровується таким чином:
інформація про персону потенційного позичальника, його репутації - Pereow,
обгрунтування суми необхідного кредиту - Amount;
можливість погашення - Repayment;
оцінка забезпечення - Security;
доцільність кредиту - Expediency;
винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту - Remuneration.
CAMPARI розшифровується так:
репутація позичальника - Character;
оцінка бізнесу позичальника - Ability;
аналіз необхідності звернення за позикою - Means;
мета кредиту - Purpose;
обгрунтування суми кредиту - Amount;
можливість погашення - Repayment;
спосіб страхування кредитного ризику - Insurance.
Існують і інші підходи до аналізу кредитоспроможності клієнтів. В основі цього аналізу лежить збір необхідної інформації, найбільш повно характеризує клієнта. Наприклад, юридичний акт - Положення «В», яка визначає основні критерії, які повинні дотримуватися при складанні банками анкет (заяв на видачу кредиту) і визначенні кредитоспроможності клієнта. Зокрема, у Положенні «В» передбачається, яким чином інформація про клієнтів може використовуватися банком в бальних системах оцінки кредитоспроможності; визначається коло інформації, яка не може запитуватися банком і використовуватися проти клієнта. Положення забезпечує умови для кращої оцінки кредитоспроможності клієнта (наприклад, позичальник зобов'язаний включати в анкету інформацію про чоловіка (дружину) при зверненні в банк за позикою незалежно від наявності солідарної відповідальності по боргах). Кредитори зобов'язані повідомляти позичальників про можливість надання їм позики протягом 30 днів з моменту отримання заяви на видачу позички.
У зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу SWOT (S - strong, W - weak, О - opportunities, T - threat), який дозволяє Виявити сильні і слабкі сторони позичальника, его'потенціальние можливості і ризики. Таким чином, основними цілями аналізу інформації, що характеризує рівень кредитоспроможності позичальника, є:
визначення сильних сторін ситуації заявника;
виявлення слабких сторін потенційного позичальника;
визначення специфічних факторів, що є найбільш важливими для продовження успіху позичальника;
можливі ризики при кредитуванні.
Аналіз банкірами фінансових звітів клієнтів може бути внутрішнім і зовнішнім. Зовнішній анадт включає порівняння даного позичальника з іншими; внутрішній аналіз передбачає порівняння різних частин фінансової звітності один з одним протягом певного періоду часу в динаміці. Внутрішній аналіз нерідко називають аналізом коефіцієнтів. Незважаючи на важливість для аналітичного процесу, фінансові коефіцієнти мають два важливі недоліки: I) не дають інформації про те, як протікають операції клієнта; 2) представляють минулої інформацію, в той час як кредити надаватимуться в майбутньому. Тому аналітику банку доводиться працювати не тільки з фактичними даними, а й з оцінкою «складною» інформації (поглядів, оцінок, прогнозів і т.д.). Кредитна заявка клієнта може бути відкинута, якщо, скажімо, надання позики буде порушенням кредитної політики банку.
Однак нерідко потрібна більш повний аналіз, наприклад на основі оцінки руху грошових коштів позичальника, тобто в процесі аналізу грошового потоку. Грошовий потік - це вимірювач здатності позичальника покривати свої витрати і погашати заборгованість власними ресурсами. Подібного роду аналіз проводять з використанням звіту про рух грошових коштів позичальника.
Складання звіту про рух грошових коштів дозволяє відповісти на наступні питання:
чи забезпечує позичальник себе коштами для подальшого зростання фінансових активів;
чи є зростання позичальника настільки стрімким, що йому потрібне фінансування із зовнішніх джерел;
| чи має позичальник надлишковими засобами для використання їх на погашення боргу або подальшого інвестування.
Звіт про рух грошових коштів позичальника доцільно використовувати для аналізу перспектив погашення позики.
Важливою особливістю кредитування клієнтів в індустріально розвинених країнах Заходу є те, що 8 центрі будь-якого процесу надання кредиту позичальнику (фізичній або юридичній особі) стоїть людина. Наприклад, у Німеччині незалежно від виду пре-доставляється кредиту, тобто від видачі споживчого чи, скажімо, інвестиційного фірмового кредиту, позичальник повинен представити ряд документів, що свідчать про його особисті якості та особистої кредитоспроможності.
Інформація, яка цікавить німецький банк при вирішенні питання про надання кредиту, включає такі відомості.
1. Характеристика особистих властивостей підприємця: характер, манери, поведінку, зовнішність, виразність мови, ступінь відвертості (у питаннях економічного і фінансового становища), вік, сімейний стан, сімейні обставини, соціальна роль поза підприємництва, почесні посади, хобі.
Загальна освіта (копія свідоцтва про закінчення навчального закладу), кваліфікація, склад розуму, ставлення до ризику (азартність), інтерес до економіки та організації виробництва, здатності до планування.
Технічна кваліфікація: спеціальна освіта, хід професійного розвитку, досвід, спеціалізація в роботі.
Фізичний стан: стан здоров'я (з урахуванням минулих і хронічних захворювань), межі навантаження, заняття спортом.
Майно: ступінь участі в справах підприємства, приватне иму-суспільством, володіння нерухомістю, інші джерела доходу, особисті доходи з прибутку підприємства, особисті борги, податкові борги, майновий стан членів сім'ї, інтенсивність відносин з кредитними установами, участь у конкурсах.
Всі перераховані умови мають різне значення для кожного конкретного позичальника. Наприклад, в німецьких банках при дол-говременних відносинах клієнта та банку, коли останньому відомі регулярні доходи і витрати клієнта, надання кредиту здійснюється по суті справи автоматично.
Поряд з використанням анкет клієнтів для аналізу їх кредитоспроможності банки можуть отримати інформацію з місцевих кредитних бюро. Цю інформацію також використовують для аналізу кредитоспроможності клієнта. У західних країнах закон передбачає можливість для клієнта перевіряти інформацію, яка стосується його фінансового становища і знаходиться в кредитному бюро. При виявленні помилки клієнт заявляє про неї в бюро для її виправлення. А бюро в свою чергу повідомляє про це всім кредиторам, що отримав помилкову інформацію про клієнта. Якщо точність інформації викликає сумніви і суперечки, то клієнт може постійно вносити у файли свою інтерпретацію помилки.
Необхідно також оцінити репутацію позичальника. Один з можливих методів її оцінки - метод кредитного скорингу. Модель проведення скорингу зазвичай розробляється кожним банком самостійно, виходячи з особливостей, властивих банку і його клієнтурі, з урахуванням характеру банківського законодавства і традицій країни. Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років для відбору позичальників за споживчим кредитом. Д. Дюран виділив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірністю визначити ступінь кредитного ризику при наданні споживчої позики тому чи іншому позичальнику. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:
вік: 0,1 бала за кожний рік понад 20 років (максимум 0,30);
стать: жінки - 0,40, чоловіки - 0;
термін проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42);
професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком і 0,16 для інших професій;
робота в галузі: 0,21 - підприємства громадського користування, державні установи, банки та брокерські фірми;
зайнятість: 0,059 - за кожний рік роботи на даному підприємстві (максимум 0,59 бали);
фінансові показники: 0,45 - за наявність банківського рахунку, 0,35 - за володіння нерухомістю, 0,19 - за наявності поліса по страхуванню життя.
Застосовуючи ці коефіцієнти, Д. Дюран визначив межу, що розділяє «хороших» і «поганих» клієнтів, - 1,25 бала. Клієнт, що набрав більше 1,25 бала, вважався кредитоспроможним, а набрав менше 1,25 - небажаним для банку.
Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. Наприклад, у французьких банках клієнт, який звернувся з проханням надати йому персональну позику і заповнив анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.
Американські банки сьогодні розробляють різні підходи для аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. Причому кожен конкретний банк встановлює власну систему оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника виходячи з конкретних умов угоди, пріоритетів у роботі банку, його спеціалізації, місця на ринку, конкурентоспроможності, взаємовідносин з клієнтурою, рівня економічної та політичної стабільності в країні і т.д.
Більшість американських банків використовують у своїй практиці: 1) системи оцінки кредитоспроможності клієнтів, засновані на ек-спертних оцінках аналізу економічної доцільності наданих позики і 2) бам'ние системи оцінки кредитоспроможності клієнтів. Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.
Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські «хороших», «надійних» і «неблагополучних» позиках і дозволяють визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.
Отже, якщо загальна сума балів перевищує суму, зазначену в моделі, то банк надає позичальникові кредит, якщо ж вона нижча названої суми, то в кредиті відмовляють. Звичайно існує визна-ділений розрив між мінімальною та максимальною сумою балів, і коли фактичне число балів потрапляє в цей проміжок, то банк приймає рішення про кредитування виходячи з загальноекономічних та юридичних чинників.
Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності клієнтів - це найбільш об'єктивний і економічно обгрунтований процес прийняття рішень, ніж використання експертних оцінок. Єдина складність полягає в тому, що бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бути статистично ретельно вивірені і вимагають постійного оновлення інформації, що може бути дорого для банку. Тому невеликі банки, як правило, не розробляють власні моделі аналізу кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і обмеженою інформаційної бази.
Оцінка кредитного ризику банку передбачає, з одного боку, аналіз динаміки зростання кредитних вкладень комерційного банку, а з іншого - їх якісний аналіз, який заснований на детальному розгляді кожного кредитного договору, об'єкта кредитування, строків, сум, можливих ризиків за окремими позиками, забезпечення кредиту і т.д. | Аналіз і групування кредитів за якістю мають важливе значен-ня. Під якістю кредиту розуміється ступінь кредитного ризику, притаманна даній позиці. Рівень показника якості кредиту обернено пропорційний рівню кредитного ризику (чим вище якість позички, тим менше ймовірність її неповернення або затримки погашення, і нао-борот). На відміну від показників кредитного ризику якість кредиту або кредитного портфеля банку - це реальна величина, яка визначається вужче наданим банком позиках. Знаючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту і визначивши статистичним шляхом середній відсоток проблемних, прострочених, безнадійних позичок по кожній категорії (у тому числі споживчих, іпотечних та ін.), банк отримує можливість здійснювати низку заходів, спрямованих на зниження втрат за кредитними операціями.