Головна
Головна → 
Фінанси → 
Банківська справа → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією Тавасіева. БАНКІВСЬКА СПРАВА УПРАВЛІННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ, 2005 - перейти до змісту підручника

Достатність банківського капіталу: еволюція поглядів і підходів

Показник достатності (адекватності) капіталу застосовувався у практиці банківського регулювання ще в XIX в. Того ранній період банківського регулювання адекватність капіталу вимірювалася за допомогою порівняння власних коштів кредитної організації з сумою її зобов'язань. Так, відповідно до Закону Російської імперії «Про банки і банківську діяльність» від 31 травня 1872 сума зобов'язань банку обмежувалася 10-кратним розміром його оплаченого основного капіталу. Банківська криза 70-80-х рр.. того ж століття привів до адекватної реакції Державного банку Росії - в Закон були внесені зміни та доповнення, що посилювали банківське регулювання і нагляд: з 1883 р. сума зобов'язань банку вже не повинна була перевищувати оплачений основний і запасний капітали більш ніж в 5 разів. У США відношення капітальних фондів до загальних депозитам як ліміт застосовувалося в практиці банківського регулювання з 1914 по 1948 р. Таким чином, визначення достатності банківського капіталу через співвідношення власних коштів та залучених ресурсів (всіх або будь-якої їх частини) - це традиційний підхід до розглянутої проблемі.
До початку Другої світової війни в США достатнім вважалося вже відношення капіталу до депозитів на рівні не нижче 10%. Вимоги до капіталу знизилися, зокрема, у зв'язку з введенням державного страхування депозитів.
У 1940-х рр.. почав використовуватися коефіцієнт, що виражає відношення капіталу до активів при необхідному мінімальному рівні в 8%. Вже в ті роки аналітики відзначали недостатню точність настільки простого показника для характеристики стійкості банку через великі відмінності в структурі ризиків портфелів активів у різних банків. Були висунуті пропозиції при розрахунку капітального коефіцієнта брати до уваги ступінь ризикованості активів. На цю пропозицію, в свою чергу, слідували заперечення.
У 1981 р. федеральні наглядові органи США ввели таке правило: дос-таточность вважалося відношення акціонерного капіталу до активів не нижче 6%, а для стійких банків цей показник міг бути знижений до 5%. У 1985 р. наглядові відомства США ввели єдині вимоги до мінімального капіталу: первинний (основний) капітал повинен був бути не нижче 5,5% загальної величини активів, а сума первинного та вторинного (додаткового) капіталів - не нижче 6%. Великі банки угледіли в цих правилах загрозу своєї конкурентоспроможності на світових ринках і наполягали на введенні аналогічних стандартів мінімального капіталу для банків інших країн. З ініціативи центральних банків США і Ве-нії розробкою відповідних рекомендацій і зайнявся Базельський комітет, який розіслав свої пропозиції контрольним банківським відомствам країн «групи 10». За основними принципам методики розрахунку мінімальних нор-мотив капіталу було досягнуто консенсусу і в липні 1988 р. прийнято Угоду.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz