Розвиток ризиків проекту
На осі часу Т точки Ть Т2, Т3 і Т4 відображають чотири події: поява бізнес-ідеї; розробку інвестиційного проекту; розробку бізнес-плану його реалізації; завершення реалізації проекту. На осі Р відкладаються значення ризику нереалізації проекту (ймовірність недосягнення успіху при реалізації проекту, що оцінюється в інтервалі від 0 до 1 або у відсотках). Для реалізації кожного проекту може бути визначена деяка величина гранично допустимого значення ризику Рід, перехід через яку неприйнятний для ініціаторів проекту або інвесторів.
Як відомо, ризик означає можливість (ймовірність) фінансових втрат у результаті настання якої-небудь несприятливої події (подій). Тут він розглядається з позицій інтересів професійного інвестора (кредитора). Для цього учасника ризик невдачі проекту можна розглядати в діапазоні від НЕ-отримання очікуваного доходу до втрати значної частини або всіх вкладених в проект грошей. При цьому ймовірність останнього (гіршого) випадку невелика, якщо інвестор (кредитор) ретельно аналізує документацію та стан справ позику-ника і грамотно укладає необхідні договори. З урахуванням цього в якості рис-ка невдачі проекту для кредитора (інвестора) правомірно розглядати ризик не-отримання ним планувався доходу.
Точка Р1 на осі Р графіка відповідає найбільш вірогідному значенням ризику нереалізації майбутнього (ще не розробленого) інвестиційного проекту, в якому може бути втілена вже наявна бізнес-ідея. Для різних бізнес-ідей відстань від 0 до Р1 буде різним, так як кожен вид бізнесу характеризується властивими саме йому ризиками. Деякі бізнес-ідеї вже в момент своєї появи несуть такий ризик нереалізації майбутнього проекту, який вище гранично допустимого значення Рпд.
У момент появи бізнес-ідеї ризик нереалізації майбутнього проекту може бути (або може здаватися) менше Рпд. Але в міру руху до моменту Т4 під впливом як не прийнятих потрібних рішень, так і невдалих рішень вказаний ризик все ближче підходить до значення Рпд і навіть може його перевершити. Щоб уявити механізм, що лежить в основі такої динаміки ризиків, необхідно розглянути сутність самої діяльності, здійснюваної в період (Т1-Т4).
На етапі (Т1-Т2) розробники проекту, що спеціалізуються на інвестиційному проектуванні, реалізують бізнес-ідею в сукупність рішень, що становлять суть проекту, що закріплюються у відповідній документації. У цей період, як правило, спостерігається наступна закономірність: ризики, спочатку пов'язані з даною бізнес-ідеєю, не тільки не зникають, а навіть зростають. Це відбувається тому, що розробники проекту вносять у реалізацію ідеї (автори якої, природно, припускали, що якість рішень в частині реалізації буде майже ідеальним) власні помилки, а якісь окремі моменти просто не опрацьовують. В результаті до моменту завершення проектування до вихідного рівня ризику Р1 додається деяка величина ДР2, на яку нове значення ризику перевищує значення Рь
Якщо бізнес-план готують не ті ж фахівці, які розробляли сам проект, то це підвищує шанси на успіх його реалізації, оскільки вони можуть виявити недоробки і помилки своїх попередників. Якщо ж ці фахівці виявлять якісь фактори, що викликають надмірні ризики, пов'язані з проектом, то його реалізація може бути відкладена або взагалі припинена.
Розробка практичних шляхів здійснення проектних рішень завжди пов'язана не тільки із зростанням наявних, а й з появою нових ризиків. Тому на етапі, коли розробляється план практичної матеріалізації бізнес-ідеї, втіленої в проектних рішеннях, спостерігається приріст рівня ризиків АР3, причому істотно більший, ніж ДР2. Відбувається це тому, що розробники бізнес-плану, керуючись власними практичними уявленнями про суть справи, ще далі, ніж розробники самого проекту, відходять від ідеальних рішень, думка про яких була присутня в первісної бізнес-ідеї. Це реальність, з якою необхідно рахуватися учасникам реалізації проекту, особливо якщо вони збираються встановити між собою договірні відносини з приводу розподілу ризиків.
У період (Тз-Т4) має місце практична реалізація проекту. Те, як проект та бізнес-план були представлені на папері, на практиці може втілитися зовсім по-іншому і відповідні зміни рідко відбуваються в кращу сторону. Зазвичай ризики лише зростають, додавши до раніше накопиченому їх значенню ще деяку величину ДР4.
Таким чином, до моменту завершення проекту (Т4) на успіх його реалізації вирішальний вплив чинитиме ризик Р4. Величина останнього, стаючи виразом фактичного ризику реалізації проекту, може виявитися різною (допустимої або вище допустимої), але тепер уже вплинути на неї неможливо і учасники проекту отримають ті результати, до яких самі послідовно йшли.
Розуміння суті процесів, розглянутих вище, ставить під сумнів доцільність практики оцінки ефективності інвестиційних проектів в процесі їх розробки. Ця практика сьогодні є офіційно прийнятою. У відповідному документі рекомендований двоетапний порядок розрахунку, за яким на першому етапі розробки проекту його ефективність оцінюється в цілому, без урахування схеми фінансування. Вважається, що цей етап є проміжним, який необхідний для прийняття рішень про доцільність подальшої розробки про-єкта, для встановлення мінімально необхідних вимог до системи фінансування та пошуку джерел фінансування (інвесторів). На наступному етапі, стверджується в документі, оцінюється ефективність проекту для кожного з його учасників і структур вищого рівня.
Інвестор (кредитор) повинен об'єктивно оцінювати доцільність своєї участі в проекті не тільки в моменти знайомства з бізнес-ідеєю, завершення раз-ництва проекту, закінчення розробки бізнес-плану, але і в період його практиче- ської реалізації. Але якщо оцінити ефективність проекту до завершення його прак-тичної реалізації проблематично, то ситуацію з реально існуючими на даний час ризиками можна з'ясувати в будь-який момент в період (Т1-Т4). Навряд чи можна достовірно судити про ефективність і фінансової реалізованості проекту без аналізу реально складається системи ризиків. Що ж до цілей, вказаних вище в офіційних рекомендаціях, то для їх досягнення цілком доста-точно якісно зробленого техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) проекту.
Більше того, щоб не нести зайві збитки, інвестор (кредитор) повинен мати можливість виходу з угоди на будь-якому з розглянутих етапів шляхом зміни її умов або навіть розірвання. Але про це треба подбати заздалегідь, при підготовці проектів договорів.
Отже, перед інвестором (кредитором) стоїть завдання моніторингу системи ризиків протягом усього часу його участі в проекті. Але для цього мало мати уявлення про динаміку ризиків, пов'язаних з розробкою та реалізацією проекту. Необхідно також враховувати динаміку ризиків, пов'язану зі зниженням невизначеності щодо прийнятих рішень, яка має максимальне значення в момент Ть