| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стратегія управління банком | ||
|
Про розмір банку. Розвиток ринкової економіки пред'являє до банківської системи вимога мати в її складі різні банки - великі, середні, малі. Що стосується конкретного банку, то він, природно, в кожен даний період свого розвитку знаходиться в певній «ваговій категорії». Необхідно, щоб банк сам свідомо і цілеспрямовано визначав, чи слід йому в майбутньому періоді (періоди) бути великим, середнім або невеликим. Це питання його стратегії. Теоретично існує маса можливих варіантів відповіді на дане питання. У сучасних російських умовах найбільш реалістичним слід визнати відповідь, що орієнтує банк на збереження досягнутого ним обсягу і помірне зростання. Відповідь, звичайно, досить загальний. На практиці багато банків не задовольняться таким підходом, спробують стати більшими. В окремих випадках такі спроби виявляться успішними. Зазначений відповідь потребує конкретизації і в іншому плані. Справа в тому, що середні за розмірами банки об'єктивно володіють якостями, роблять їх найбільш пристосованими до умов сучасної російської економіки. Прийнято порівнювати переваги і недоліки великих і малих банків. Загальним місцем стало визнання того факту, що ті й інші мають характерні плюсами і мінусами, що, отже, банківській системі та економіці в цілому необхідні обидва ці види банків. Тим часом проблематика середніх за розміром банків залишається ніби в тіні суперечок. Як правило, виділяють наступні достоїнства великих банків: значний власний капітал, що вважається важливою ознакою (умовою) стійкості банку; можливість задовольняти масштабні кредитні та інші потреби великих підприємств; здатність великими сумами працювати одночасно на всіх (або більшості) сегментах фінансового ринку і навіть поза його, в тому числі на ринках зарубіжних країн; здатність надавати клієнтам комплекс будь-яких послуг за їх вибором на хорошому якісному рівні; можливість придбання дорогого сучасного обладнання, що забезпечує оперативність і надійність проведення банківських операцій; можливість вкладати значні кошти в розвиток своїх кадрів. Однак великі банки схильні до відомим «хворобам», що робить їх позиції уразливими: в їх діяльності вельми сільйи елементи інерційності, що підчас позбавляє їх можливості своєчасно і адекватно реагувати на зміни в економіці, настільки часті в наших умовах; видаючи великі кредити, вкладаючи значні кошти в різні проекти, вони й більше ризикують; як всякі великі організації, вони схильні постійної небезпеки втрати керованості і нерідко вони схильні переоцінювати свої сили і можливості. Є свої невід'ємні переваги і у малих банків. Відомі й властиві їм недоліки. Теоретичний аналіз і реальна банківська практика підтверджують, що середні банки не тільки здатні потенційно, а й фактично реалізують у своїй діяльності майже всі переваги великих і дрібних банків і одночасно вільні від основних недоліків тих і інших. Загострення банківської кризи в 1995 і 1998 рр.. наочно продемонстрували, що великий розмір банку зовсім не є гарантією його стабільності; у вітчизняних реаліях саме середні банки при інших рівних умовах найбільш пристосовані до виживання. Яке б не було рішення того чи іншого банку щодо свого передбачуваного розміру, це в будь-якому випадку рішення концептуального характеру; за ним обов'язково повинні слідувати рішення щодо політики (політик) банку. Такі рішення в тій чи іншій мірі торкнуться і депозитної, і кредитною, і процентної, і структурної, і кадрової політики і т.д. При цьому будь-яке рішення банку в частині зміни його політик має бути підкріплено розробкою комплексу необхідних практичних заходів. Відносини банку з клієнтами. Основи цих відносин зумовлюються принципами управління його функціонуванням - спільними для всіх організацій і характерними саме або скоріше для банків. Але зазначені принципи, включаючи другу їх групу, по необхідності представляють собою досить загальні, «сухі» положення. У силу цього в рамках задаються ними спільних кордонів дійсні відносини «банк - клієнт» в залежності від ряду об'єктивних і суб'єктивних обставин можуть зазнати значних змін. Останні можуть стосуватися як концепції розвитку банку і відповідно його політики, так і тільки політики (якихось окремих її частин). Пряме завдання і інтерес банку (його керівництва) полягають у тому, щоб не упустити момент, коли необхідність подібних змін назріває. Партнерські відносини з клієнтами об'єктивно завжди були і будуть надзвичайно важливі для банку. Можна сказати, що в такій якості вони постійно потребують зміцнення, а відповідна робота носить, як правило, «рядовий» характер і рідко вимагає звернення до стратегічних основ діяльності нормального банку. Разом з тим багатьом нашим банкам ще тільки належить освоювати ази партнерських відносин з клієнтами. Універсалізація або спеціалізація банку. Будь-який банк за визначенням є універсальною кредитною організацією, тобто може проводити всі або майже всі банківські операції (угоди), поширені і користуються попитом у суспільстві в даний момент часу. Однак при цьому він може віддавати перевагу тим чи іншим операціям (про що можна судити за їх питомою вагою у загальному обсязі його операцій), що і буде говорити про його спеціалізації в рамках в цілому універсального характеру діяльності. Ні проведення банком усіх відомих операцій, ні перевагу окремих з них не може бути самоціллю. Підхід до визначення конкретного переліку проведених ним операцій в кожен даний момент часу має бути суто практичним, «працювати» на його прибуток і стійкість, тобто враховувати: фактичний попит на конкретні банківські продукти (послуги) сьогодні і в даній місцевості; очікувана зміна зазначеного попиту в осяжній перспективі, включаючи появу попиту та пропозиції нових, нетрадиційних продуктів; міру готовності банку до проведення тих чи інших операцій, маючи на увазі матеріально- технічні, фінансові, правові, кадрові та інші аспекти справи; рівень рентабельності фактично проведених і планованих до проведення нових операцій. В цьому випадку питання про універсалізації або спеціалізації банку з абстрактно-теоретичній площині переходить у практичну і відповідь на нього, який буде індивідуальний для кожного банку, треба шукати виходячи з можливостей та інтересів конкретного банку. Оскільки підсумковим критерієм у таких пошуках виступає максимально досяжний рівень рентабельності (якщо банк в даний момент не вважає більш важливою якусь іншу мету), остільки відповідь у загальній формі буде звучати так: в межах кожного планованого періоду (як би тривалий або короткий він ні був) банку необхідно відбирати найбільш прибуткові на сьогодні операції і зосереджувати свої основні сили і засоби на їх проведенні. Такий відбір ведеться в порядку перегляду (уточнення) політики банку і передбачає вірну оцінку макроекономічної ситуації і багатьох інших факторів і являє собою глибоко творче рішення. Цей вибір буде характеризувати ступінь планованої спеціалізації банку, оскільки вимагає часом значною перегрупування засобів, реструктуризації активів і пасивів, концентрації їх на обраних напрямках, в тому числі, можливо, на зовсім нових. Однак з-сування характеру спеціалізації банку у зв'язку з черговим переглядом їм переч-ня операцій, які він вирішив вважати найбільш привабливими в планованому періоді, не повинно позбавляти банк характеру універсального фінансового інституту. Більше того, будь-якому банку можна порекомендувати хоча б у самих скромних розмірах готуватися до проведення операцій, які він поки не проводив ні для одного з своїх клієнтів. В іншому випадку він може позбутися багатьох клієнтів, якщо вони раптом вирішать, що їм необхідні такі нові операції. Стійкий середній банк повинен активно і широко проводити кілька укрупнених видів операцій, об'єктивно відносяться до числа найбільш прибуткових в даний період, і постійно підтримувати на мінімально достатньому рівні свою здатність проводити будь-які інші операції в тих обсягах, які можуть знадобитися завтра. На прикладі регулярного перегляду напрямів діяльності, найбільш дохідних в кожен даний момент часу, видно, що політика банку повинна будуватися на коротку перспективу, особливо в поточних російських умовах. Чи слід при неминуче частих переглядах спеціалізації банку кожен раз перебудовувати і його оргструктури, ліквідувати одні і створювати інші під-поділу, звільняти одних і приймати на роботу інших фахівців? Мабуть, така політика не могла б сприяти стабільності банку. Насправді під-хід повинен бути іншим. Звичайно, відоме зміна оргструктур банку з плином часу неминуче, але при цьому слід прагнути до того, щоб штати не з-скорочується, для чого їх не слід «роздувати», а прийнятих працівників навчати суміжними професіями, щоб при необхідності воно могли легко перемикатися на інші операції. При черговій зміні спеціалізації банку персонал можна буде просто перегрупувати, нікого не звільняючи. Питання про універсалізації або спеціалізації банку тісно пов'язаний з іншим питанням - про інтенсивного і екстенсивного моделях його розвитку. Як було показано вище, банк, як правило, визначає свою спеціалізацію ца сьогодні за критерієм прибутковості (рентабельності). Щоб мати можливість отримувати гарний прибуток і завтра, він продовжує залишатися універсальним. Однак рентабельна робота банку залежить не тільки від даного його вибору, але і від безлічі інших чинників. У числі останніх найважливіше значення має вибір банком тієї чи іншої моделі розвитку. Зростання прибутку банку можливе забезпечувати за рахунок: збільшення прибутковості (прибутковості) на одиницю наявних у нього активів; зростання активів щодо власного капіталу. Відповідно можна говорити про інтенсивну і Екст-сивной моделях розвитку банку. Яка з них є кращою? Відношення між капіталом банку і його активами, зваженими з урахуванням рис-ков, регулюється Центральним банком (норматив Н1). Виходячи з цього та інших об-стоятельств банк повинен орієнтуватися в основному на інтенсивну модель, що передбачає спеціалізацію на найбільш дохідних операціях з числа тих, в кото-яких потребують клієнти, підвищення якості та привабливості послуг банку. У той же час не слід нехтувати і можливостями екстенсивної моделі розвитку (збільшення розмірів власного капіталу при дотриманні нормативу Н1 і відповідне нарощування обсягів проведених активних операцій). Таким чином, банк може час від часу вдаватися до екстенсивної моделі розвитку, в той час як фактори інтенсивного розвитку в його діяльності повинні використовуватися постійно. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||