| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Внутрішні підрозділи банку | ||
|
Організаційні структури внутрішнього побудови банку з певною часткою умовності діляться на дві великі групи: класичні та адаптивні. До класичних (традиційним) формам організаційної побудови банків відносяться: функціональні підрозділи і служби; дивізіональні підрозділи і служби. Функціональні структури - це більш-менш відокремлені підрозділи (служби), що реалізують функції відповідно з поділом всієї діяльності банку на головні частини або галузі, які досить легко розмежувати змістовно. Функціональний тип організації внутрішніх підрозділів для російських (і не тільки російських) банків можна вважати традиційним. Такий принцип організації, якщо він проведений грамотно і послідовно, забезпечує конкурентні переваги за рахунок поглиблення спеціалізації, чіткості, надійності комунікацій, відсутність дублювання, що дозволяє оперативно приймати і реалізовувати-вать необхідні управлінські рішення. Функціонально організовані підрозділи і служби банку, що виконують масиви однотипних завдань, у свою чергу, можна розділити на підгрупи: основні (функціональні) підрозділи, що виконують завдання, що конституюють саму природу банківської діяльності, тобто або безпосередньо створюють банківські продукти, які надають відповідні послуги клієнтам банку, або опосередковано беруть участь у створенні та реалізації продуктів банку. До них можна віднести, наприклад, такі підрозділи (департаменти, управління, відділи), як: пасивних операцій; активних операцій; валютних операцій; операцій з цінними паперами; бухгалтерського обліку та звітності; планове (планово-аналітичне); маркетингу та ін; забезпечують підрозділи, які в технологічному відношенні не беруть участь в основних операціях банку, виконуючи завдання допоміжного, обслуговуючого характеру, спрямовані на створення умов для надійного та ефективного функціонування підрозділів першої підгрупи; до них відносяться підрозділи (департаменти, управління, відділи, служби): кадрів (по роботі з персоналом); нормативно-правового; безпеки; інформаційного забезпечення; технічного забезпечення; господарське. Якщо обсяги завдань, що вирішуються даними (і не названими тут) підрозділами, досить великі, то всередині них можуть створюватися додаткові, більш дрібні підрозділи. Наприклад, підрозділ активних операцій насправді завжди представлено декількома підрозділами, центральним з яких вважається кредитне, але і його часто поділяють на більш дробові підрозділи, що відповідають відповідно за коротко-і середньострокове кредитування (а в ньому ще організаційно може бути розділене кредитування юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківське кредитування) і довгострокове (інвестиційне) кредитування. Керівництво банку з урахуванням його стратегії, величини, асортименту послуг, що надаються ї інших факторів повинно вибирати, які форми і в якій комбінації створювати для використання в роботі і як їх розмістити в загальній структурі банку, а також визначити принципи і механізми взаємодії між ними. Як свідчить досвід вітчизняних і зарубіжних банків, вузька внутрішня спеціалізація підрозділів може перешкоджати впровадженню прогресивних банківських технологій і підвищенню якості обслуговування клієнтів. При функціональної організації це призводить до того, що клієнту для вирішення своїх проблем доводиться звертатися в кілька банківських підрозділів, кожне з яких діє тільки в межах власної зони компетентності. У подібних умовах процес надання клієнту тієї чи іншої послуги носить дискретний характер, займає багато часу, а сам клієнт не отримує повного уявлення про всіх доступних варіантах вирішення його проблеми і не може зорієнтуватися у виборі кращого з них. Виходом із зазначеної ситуації опинилася модель банківської діяльності, орієнтованої на результати маркетингових досліджень. Її втіленням можна вважати, зокрема, використання дивізіональних підрозділів (служб), орієнтованих: на види реалізованих банківських продуктів (їх пакетів); на потреби окремих груп клієнтів. Продуктово-орієнтовані підрозділи доцільно створювати в тих випадках, коли банк реалізує своїм клієнтам досить значні обсяги окремих видів продукції (послуг) і без виділення спеціального підрозділу зі своїм особливим керівництвом ефективна реалізація таких продуктів стає проблематичною. Залежно від обставин розвитку конкретного банку напрямком його діяльності, яке вимагає виділення спеціалізованого підрозділу, може виявитися виробництво будь-якого банківського продукту. У розвиненому випадку виділяється мережа локальних підрозділів банку, кожне з яких призначається для формування певного набору (пакета) послуг. Кожен пакет закріплюється за менеджером (групою менеджерів), який разом з групою виконавців бере участь в операційній роботі, але має свою особливу завдання - поєднати споживчі параметри послуги (пакета послуг) з вимогами клієнта. При цьому повноваження менеджера можуть бути різними: або він володіє тільки консультативно-дорадчими повноваженнями, або діє як суб'єкт лінійного управління, наділений відповідними правами і обов'язками. Побудова підрозділів, орієнтованих на окремі групи клієнтів, означає більшу чи меншу спеціалізацію банку на обслуговуванні певних верств суб'єктів економіки - попередньо виділених цільових груп, на надання в першу чергу саме цим групам всього комплексу або окремих банківських продуктів . Кожне підрозділ, що працює з клієнтурою, комплексно обслуговує одну цільову групу. Адаптивними вважаються організаційні структури, створювані банками на тимчасовій або постійній основі для вирішення тих чи інших додаткових, допоміжних (на даний момент часу) завдань, що дозволяють їм вірно реагувати на нові процеси в економіці, фінансах, пристосовуватися до мінливих умов діяльності. До їх числа можна віднести: 1) проектні структури (особливі підрозділи, що створюються на тимчасовій основі для реалізації великомасштабних проектів, у тому числі спільних інвестиційних), 2) підрозділу (служби), створювані для розробки та подальшої реалізації клієнтам нового банківського продукту; 3) представництва; 4) банківські групи, об'єднання, холдинги; 5) фінансово-промислові групи за участю банків. Останні три види організаційних структур відносяться до форм зовнішніх підрозділів банків. Це означає, що адаптивними можуть і повинні бьггь підрозділу (служби) як внутрішні, так і зовнішні. Розглянуті форми внутрішніх підрозділів банків, як правило, не є альтернативними (взаємовиключними) в строгому сенсі цього слова. Будь-який банк на практиці повинен використовувати і функціональні, і дівізіональ-ні, і адаптивні форми. Більш того, самі ці поняття є всього лише теоре-тично виділеними формами, які зручні для аналітичних цілей, але ко-торих в реальному житті немає і не повинно бути в «чистому вигляді». Модель організаційної побудови кожного конкретного банку - це унікальне (за рідкісним винятком) поєднання названих вище форм підрозділів, залежне як від реальних умов їх функціонування, так і від багатьох привхідних обставин. Так, банки різняться між собою за розміром, рівнем спе-ціалізації, що обслуговується клієнтурі, структурі пасивів і багатьма іншими ха-рактеристиками. Різні вимоги пред'являються і до їх організаційної побудови. Різні цілі і завдання розвитку банку, прийняті в ньому принципи управління і наміри внести до них зміни, плани коригування спеціалізовані-ції і багато інших причин в свою чергу можуть ставити дилеми у виборі ва-риантов організаційних; структур. Неможливо створити ідеальну банківську структуру, максимально задовольняє всім можливим вимогам. У визна-поділ сенсі організаційна структура банку завжди компромісна. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||